[Після майже 10-місячного перебування на Алясці], уладнавши усі справи – і комерційні, і дослідницькі – Ю. Лисянський 1 (13) вересня 1805 року спрямував «Неву» до китайського порту Кантон (Гуанчжоу), де було заплановані зустріч із капітаном І. Крузенштерном, а також реалізація товару компанії. Найкоротший шлях туди пролягав строго у південно-західному напрямку. Але Ю. Лисянський обрав більш довгий, але й більш гідний з точки зору дослідника шлях – по невідомих ще акваторіях: «Таким образом я могу осмотреть места, где капитан Портлак в 1786 году поймал тюленя [і бачив інші ознаки суходолу. – В.Ш.]... Кроме сего, может быть случай позволит сделать какое-либо неожидаемое открытие; ибо путь нам будет совершенно новый до самых тропиков, или ещё и далее. Желание мое... соответствует данному от графа Румянцева предписанию, в котором сказано, будто бы в древние времена открыт был около 340 немецких миль от Японии и под 371/2° N большой богатый остров, населенный и довольно просвещенными людьми; и что он должен находиться между 160° и 180° западной долготы».
Отож, Ю. Лисянський не помилився! Обстеживши невідому до цього акваторію північніше Гавайських островів і не знайшовши «землі Портлака» та іншого великого острова, 4 (16) жовтня він вирішує повертати на захід до Ландрондських (Маріанських) островів, але знову ж таки «не касаясь пути известных мореходцев».
Згодом з'явилися ознаки близької землі – велика кількість птахів. Це змусило Лисянського прийняти запобіжні заходи – були виставлені додаткові спостерігачі, сам капітан протягом дня не сходив з палуби. Незважаючи на це, ввечері 15 (27) жовтня «корабль вздрогнул сильно» – посеред океану він зупинився на мілині! Наступного дня «как только наступило утро, то в расстоянии одной мили показался небольшой остров на WNW, а прямо по курсу, которым мы шли в вечеру на ZTW, гряда каменьев...» [26, с.218]. Так було відкрито острів, якому «по настоянию моих подчиненных дал имя Лисянского». При цьому мілину біля південно-східного узбережжя острова названо «Невською». 18 (30) жовтня Ю. Лисянський зійшов на берег, зробив загальний його огляд, здійснив зйомку, відзначив, що острів заселяє величезна кількість птахів, тюленів та черепах, а також в одному місці знайшов «десять больших брёвен, из коих одно имело у корня сажень в диаметре и походило на красное дерево, растущее по берегам Колумбии». Далі «воткнув шест в землю, сперва я зарыл подле оного бутылку с письмом о нашем открытии сего острова». Він зробив астрономічні спостереження – визначив координати центру острова: 26°02’48’’ пн. ш. та 173°35’45’’ зх. д.; замалював представників тваринного світу і вирушив далі. На п'ятий день плавання знову несподіванка – невідомі коралові скелі, які було названо ім'ям І. Крузенштерна (22°15’ пн. ш. та 175°37’ зх. д.). Обидва об'єкти належать до групи Гавайських островів...
...Окремо слід виділити, мабуть, найголовніше відкриття капітана Ю. Лисянського – невеликий, але все-таки острів, який залишається зі своєю первинною назвою. І це дуже символічно, адже з історії відомо багато випадків, коли назви, дані відкривачами, не приживалися або були свідомо змінені, особливо, коли об'єкт відкривав чужинець.
Острів Лисянського (в англ. транскрипції Lisianski Island) знаходиться у східній частині дуги Гавайських островів, витягнутій більш ніж на 2900 км з південного сходу на північний захід, приблизно за 1700 км на північний захід від міста Гонолулу (на о-ві Гаваї) за 212 км на захід від острова Лайсан. Це низький піщано-кораловий острів, видовжений з півночі на південь приблизно на 2400 м; із заходу на схід – близько 1400 м. Найбільш підвищена північна частина острова, сформована кучугурами піску, підноситься на 10-15 м над рівнем океану; південна – трохи нижча (7-9 м). У центральній частині острова – яскраво виражена западина, яка залишилась на місці мілководної лагуни. Острів фактично є надводною частиною великого рифового утворення – мілини, яка простягається під водою на кілька кілометрів на південь і південний схід. Саме крайню південно-східну її точку капітан Лисянський назвав ім'ям корабля «Нева». Згодом ця назва закріпилася за всією мілиною, площа якої становить понад 220 кв. км. Сам острів оточують окремі підводні та надводні камені (рифи), які становлять небезпеку для мореплавства.
Цікава і повчальна історія вивчення та освоєння острова Лисянського. У 1827 році біля острова побував російський корабель «Моллер», яким командував капітан М.М. Станюкович (батько відомого письменника). Він відмітив небезпечну мілину зі східого боку острова. (Цей самий капітан на початку 1828 р. відкрив для європейців сусідній острів Лайсан та атол Куре).
У травні 1857 р. острів Лисянського відвідав гавайський капітан Д. Паті на шхуні «Маукавай». Він сповістив, що поверхня острова вкрита травою, а на глибині близько 1,5 м. у його центрі можна знайти питну воду. Острів відзначався величезною кількістю різноманітних птахів, черепах, тюленів, а прилеглі води були багаті на рибу. Капітан Паті вказав на можливі безпечні проходи до острова. Він також знайшов залишки корабля «Голдер Борден», з яким сталася аварія у липні 1844 року. До цього вважалося, що «Голдер Борден» розбився об скелі острова, який відкрив трохи раніше капітан Пелл на кораблі «Делавер» під час полювання на китів. Таким чином капітан Паті «закрив» «острів Пелла».
У 1859 р. підходи до острова Лисянського досліджував капітан Н.С. Брукс на барку «Гамбія». Він зробив точні описи прилеглих небезпечних рифів і знайшов біля західного узбережжя острова залишки корабля «Конагассет». Брукс вивчив припливні явища, а також зафіксував сильну течію, напрямок якої змінювався під впливом вітру. На півдні острова він знайшов чагарники. Брукс повідомив також про записку, датовану квітнем 1859 р., яку залишив капітан корабля «Сан-Дієго» з інформацією про те, що цей острів є власністю промислової артілі із Сан-Франціско. У цьому ж році капітан Брукс знайшов атол Мідуей, завершивши, таким чином, відкриття групи Гавайських островів.
У червні 1891 р. острів Лисянського відвідав капітан Ф.Д.Волкер на шхуні «Каалокаї». У бортовому журналі він зафіксував, що острів укритий травою та низькорослими кущами. Тюлені спали на піщаних пляжах, а мілководдя кишіло великою кефаллю. «Острів – маленький рай, або ж його можна зробити за невеликі гроші» – записав капітан. Він першим оцінив і мінеральні принади острова – у висохлій лагуні знаходилось величезне багатство – тисячі тонн гуано (сухий пташиний послід, який завжди цінувався як органічне добриво).
Відтоді острів відвідували дослідники, шукачі пригод. Особливо острів приваблював мисливців за пташиним пір'ям. Перші спроби його освоєння належать до кінця XIX ст. У 1890-х роках родовище гуано Гавайське королівство передало в оренду Північно-Тихоокеанській компанії фосфатів та добрив. Карл Елшнер, який відвідав острів у 1915 р., відмітив, що найякісніша частина гуано була вже вивезена, але чимало добрива ще залишилось.
Приблизно в часи «фосфатної лихоманки» якийсь М. Шлеммер почав вирощувати на острові тютюн. Він же завіз (із сусіднього острова Лайсан) кролів, які згодом спричинили справжню екологічну катастрофу. На початку 1900-х років острів часто відвідували мисливці за пташиним пір'ям. До 1904 р. відноситься випадок масового знищення птахів браконьєрами. У квітні цього року капітан Ніблак сповістив уряд США про присутність на острові близько 80 японців. У червні того ж року до острова прибув корабель «Тетіс», яким командував капітан О.К. Гамлет. Він знайшов у чотирьох хижах людей, які займалися полюванням. Про це свідчили висушене м'ясо птахів, а також кілька сотень пакунків із пір'ям. Ватажок заявив, що вони – частина команди та пасажирів японської шхуни «Айю», яка загинула біля острова. Частину людей підібрала шхуна «Тайю Мару». Трофеї бракон'єрів були оцінені у $ 20000. Звістка про інцидент на острові Лисянського викликала жваве обговорення в колах громадськості. Дискусія про охорону птахів привела до того, що президент США Теодор Рузвельт у 1909 р. ініціював резолюцію конгресу про створення Гавайського острівного резервату птахів на західних островах архіпелагу від острова Ніхоа на сході до острова Куре на крайньому заході (за винятком атолу Мідуей). Незважаючи на такі заходи, браконьєри періодично відвідували острів. Так, у січні 1910 р. на острові Лайсан та острові Лисянського було затримано кілька мисливців за птахами. Усі вони були віддані до суду.
Тим часом, завезені на острів кролі здичавіли і, не маючи природних ворогів, почали інтенсивно розмножуватися, знищуючи рослинність, що, у свою чергу, позначилось на стані інших мешканців, особливо птахів, які майже зникли. Острів став «тоскним і пустельним» із єдиним зеленим клаптиком тютюну – залишком плантації М. Шлеммера. Так писав пізніше про острів Л.А. Турстон у газеті «Огляд Гонолулу» (за 1 червня 1923 р.).
Врешті-решт за справу узялися спеціалісти Біологічної служби США, яка опікується охороною птахів. Разом з науковими підрозділами з Гонолулу у 1923 р. вони спорядили експедицію до північно-західних островів. Експедиція почала із знищення кролів на о. Лайсан, а коли прибула на о. Лисянського, то виявилося, що від нестачі їжі кролі вимерли, а рослинність почала відновлюватися. Нині на острові Лисянського розташовано сезонний польовий табір біологів, які вивчають гавайських тюленів-монахів, місця розмноження черепах та морських птахів.
За книгою: Шевченко В.О. Тричі перший (видатний мореплавець та географ Юрій Лисянський). – К.: ДНВП «Картографія», 2003. – 128 с.
Немає коментарів:
Дописати коментар