ЮРІЙ ЛИСЯНСЬКИЙ - УКРАЇНЕЦЬ, РОСІЯНИНИН, ПОЛЯК ЧИ ЄВРЕЙ?
Велика цікавість громадськості до персони, наукової та літературної спадщини ніжинця, навколосвітнього мореплавця Юрія Федоровича Лисянського (1773-1837), ставить руба питання: чиїм мореплавцем таки був Лисянський - російським чи українським? Взагалі як з національної точки зору ідентифікував себе сам Лисянський?
Російські та радянські дослідники ХІХ-ХХ століття однозначно визначали Ю.Лисянського як російського мореплавця, учасника першої "російської" навколосвітньої подорожі. Вони не брали до уваги ні українське козацьке походження мандрівника, ні ті незаперечні факти, що екіпаж навколосвітньої подорожі 1803-1806 років був інтернаціональним, і домінували у ньому німці (включно з керівником експедиції Крузенштерном); що здійснювалася експедиція на англійських вітрильниках "Темза" та "Леандр", придбаних Лисянським у Лондоні та перейменованих відповідно на "Неву" та "Надію"; що Російська імперія як держава відмовила у фінансуванні проєкту, а всі витрати взяла на себе приватна торговельна Російсько-Американська Кампанія (РАК). Єдиною прив"язкою кампанії до державного апарату полягала тільки в тому, що її "пайщиками" (тобто акціонерами) були сам імператор Олександр І, який дав кошти на фінансування "японського посольства" на чолі з придворним інтриганом М.Рєзановим... Останній не тільки вступив у конфлікт практично з усім офцерським складом експедиції, але й благополучно зірвав перемовини з Японією. До речі, провальна авантюра з "японським посольством" ледь не призвела до зриву усієї навколосвітньої експедиції та арешту капітана Крузенштерна, але це - окрема тема...
Але повернемося до родоводу Лисянських. Генеалогічні хроніки виводять шляхетний рід Лисянських (герб "Лис" або "Bzura") від подій ХІІ ст., коли предок роду на прізвисько Лис отримав від польського короля Казиміра І-го шляхетський герб за героїчний вчинок: натрапивши на ворожу засідку, він подав сигнал головному війську, пустивши стрілу з примотаною до неї підпаленою паклею. З тих пір нащадки легендарного Лиса використовують герб: біла стріла з двома перетинками на червоному щиті, з якого зверху виходить лис. Не виключено, що українські козаки Лисянські мали походження з містечка Лисянка. Козацький реєстр 1649 року (за Зборівською угодою) дає нам кількох Лисянських: Чигиринський полк Олив’ятинська сотня - Василь Лисянський, Баклицька сотня - Місько, Юрко й Дмитро Лисянські. Є Лисянські й у Корсунському полку. Найвідоміший з реєстрових козаків Лисянських часів "Хмельниччини" - лисянський полковник Демешко (Дем'ян) Лисянський.
Герб Ю.Ф.Лисянського, "височайше" пожалуванний йому у 1828 році. В основі - геральдичний символ "Лис", до якого додано зображення відкритого мореплавцем острова та медалі "За подорож навколо світу"
Дуже цікаве і важливе для нас питання про національну самоідентифікацію Юрія Лисянського та інших представників його роду потребує додаткового грунтовного дослідження. Маємо суттєві аргументи, які свідчать, що Лисянський дистанціював себе від росіян як нації, оскільки, будучи підданим Російської імперії (і "росіянином" саме у цьому сенсі), він говорив про них (росіян) у третій особі, і навіть інколи, так би мовити, не дуже доброзичливо... Маємо вельми характерні свідчення у неофіційних (таких, що не планувалися для публікації, а тому - й більш інформативних щодо пікантних подробиць) щоденниках учасника навколосвітньої подорожі 1803-1806 років лейтенанта Є.Левенштерна (до речі, етнічного німця), який стверджував, що за час перебування волонтером на британському флоті Юрій Федорович Лисянський "відцурався" від своїх земляків-росіян, перейшов на спілкування виключно англійською мовою, да так, що й повністю "забув" російську! Той же самий Левенштерн вкладав в уста капітана «Неви» слова про те, що з росіянами (саме так - у третій особі!) треба поводитися як з тваринами: першу половину плавання тримати їх у жорсткій покорі, а останок шляху - поводитися демонстративно м'яко; мовляв, тоді вони запам'ятають останнє, і командир для команди назавжди залишиться гарним... Зауважу, що у цьому випадку нас більше цікавлять не стільки керівні методи капітана Лисянського, як його національне самопозиціювання відносно російських членів екіпажу. Втім, справді, учасники експедиції стверджували, що у відношенні до морської служби Лисянський був дуже авторитарним, вимогливим командиром, і часто добивався виконання наказів та дісципліни з боку підлеглих досить жорсткими засобами, аж до тілесного покарання... (Зауважимо, що подібні засоби регламентувалися тодішніми військовими статутами і мали на меті, у першу чергу, забезпечення функціонування екіпажу в екстремальних умовах військових дій або довготривалого плавання. Втім, це не завадило екіпажу по закінченні експедиції подарувати Юрію Лисянському золоту шпагу з написом: "Вдячність команди "Неви", що засвідчило загальну повагу підлеглих до свого командира).
Українська козацька шляхта часів Гетьманщини
На теренах Гетьманщини відомі дві гілки роду Лисянських - "сосницько-чернігівська" та "полтавсько-прилуцько-ніжинська". На жаль до останнього часу не вдалося простежити, як ці дві гілки між собою співвідносяться і де знаходиться точка їхнього перетину... Серед засновників ніжинської гілки козацького роду Лисянських московські біографи мандрівника називають міфічного козака "Єпіфана" (дуже "українське" "козацьке" ім"я! 🙂 ). Хоча, зазначимо, в історичних документах чітко вказано - засновником був значний військовий товариш Стефан (або Степан) Лисянський... У цьому випадку маємо явну археографічну помилку, що трапилася внаслідок невірного прочитання імені "Стефан" у рукописних арівних документах документах XVIII ст...
Збереглися унікальні архівні документи Лисянських, які містять відомості про засновників роду та пов'язані з ними родинні легенди. Взагалі розгалужена родина Лисянських відносила себе до українізованої показаченої польської шляхти, пов"язуючи з родом Смоленського уніятського арцибіскупа, вихідця з кам"янець-подільської шляхти Геракліуша Лісанського (1702-1771). Зауважимо, що жодного документального доказу цьому факту немає, і ми розцінюємо його як невеличке "лукавство" українців, спробу зламати недовіру московитських чиновників, які постійно вимагали від Лисянських нескінченних довідок та підтверждень їхнього "дворянства". У той час в Петербурзі легше було довести своє шляхетне походження саме від польської знаті, ніж від української козацької старшини. Адже для росіян українців як нації ніколи не існувало, це були "зіпсовані поляками русскіє". Щодо самих поляків, незважаючи на те, що після трьох поділів Речі Посполитої "Королівство Польське" було анексоване Російсько імперією, подібної упередженості ніколи не було... Поляки, навіть будучи підданими російського імператора, залишалися поляками, зберігаючи певну національно-культурну автономію.
Отже, які документально підтверджені факти на сьогодні ми маємо? Родина Лисянських належала до козацької еліти Гетьманщини. Засновником ніжинської гілки роду був покозачений шляхтич, який займав старшинську посаду у Війську Запорізькому, Стефан (Степан) Лисянський. У другій половині XVII ст., після звільнення з кримського полону, він покинува військову службу та оселився з родиною у фільварку біля сотенного містечка Чорнухи Лубенського полку (надзвичайно цікавий збіг, бо Чорнухи - батьківщина лавнозвісного мандрівного філософа Григорія Сковороди!). Степан Лисянський був «…природным польским шляхтичем и того краю войска товарищ». Його син Семен також займав старшинську посаду, був полковим осавулом і 1712 року загинув під час військового походу («на службе воинской в походе кончил и жизнь»). Тут, вірогідно, йдеться про військові дії невдалої для росіян російсько-турецької війни 1710-1713 рр. У ході цієї війни козацькі загони брали участь у бойових діях з обох сторін (наприклад, загони Пилипа Орлика воювали на боці Туреччини), і на чиєму боці воював Семен Лисянський - треба ще розбиратися...
Онук Степана Герасим Семенович Лисянський та його троє синів – Дем’ян, Іван та Федір, також були на військовій козацькій службі. Дем’ян Герасимович тривалий час обіймав посаду Заньківського сотника Ніжинського полку, згодом – бунчукового товариша та мав численні маєтки у селі Заньки та у Березненському (Борзнянському?) повіті Чернігівщини. Іван Герасимович Лисянський дослужився до звання абшитованого військового товариша та володів батьківськими маєтками у Чорнухах та Ічні. Батько майбутнього мореплавця Федір Герасимович Лисянський (або, за тодішніми церковними відомостями Федір Герасимовський) був освіченою людиною і починав військову кар’єру писарем «при письменных указных делах» сотенної Ічнянської канцелярії та Прилуцької полкової лічільної комісії. Згодом він перейшов канцеляристом до Київської духовної консисторії, де 1760 року був рукоположений у сан, отримав призначення священиком на парафію Івана Богослова в місто Ніжин...
Ніжин кінця 18 - пoчатку 19 століття
Церква Івана Богослова у Ніжині (1752 р.)
Церква Івана Богослова, де був священиком протоієрей Федір Лисянський, розташовувалася на центральній вулиці Ніжина, біля Київської брами фортеці, мала великий приход і була у XVIII ст. однією з найкращих церков Ніжина. Її спорудив 1752 р. власним коштом нащадок впливової родини ніжинських греків полковник Іван Петрович Тернавіот. Родини Лисянських та Тернавіотів невдовзі увійшли в близькі взаємини – фундатор храму І.П.Тернавіот став хрещеним батьком одного з дітей о. Федора. 1-го (12) квітня 1773 року дружина ієрея Федора Лисянського Фотина Йосипівна (з шляхетного козацького роду Якубовських) народила сина, якого охрестили Юрієм (Георгієм). Юрій був шостою дитиною в багатодітній родині Лисянських. (Відомі у джерелах діти Лисянських Іван, який був священиком у с. Махнівка Борзнянського повіту, а згодом у 1803 р. змінив батька у Іоанно-Богословському храмі м. Ніжина, Ананій та Юрій – стали морськими офіцерами. Решта дітей, на жаль, померли в ранньому віці.)
Для нащадків української козацької старшини військова служба завжди залишалася найпріоритетнішим засобом соціальної реалізації. Дядько майбутнього мореплавця Дем’ян залишався найближчим спадкоємцем військових традицій в роду Лисянських: як вже згадувалося, він був сотником Ніжинського козацького полку, у 1782 році став «бунчуковим товаришем», а після перетворення 1783 року Ніжинського полку у "карабінерний" - прем'єр-майором. Можливо, він і намовив брата Федора відправити синів Ананія та Юрія на навчання до Кронштадтського кадетського корпусу... Так і почалася військов-морська кар'єра майбутнього навколосвітнього укранця Юрія Лисянського.
Неодноразово доводилося чути різні гіпотези щодо єврейського походження Юрія Лисянського (через його кучеряве волосся). Що тут сказати? Лисянський - безумовно українець, нащадок козаків, жодного документального свідчення про його єврейське коріння немає (хоча хрещені євреї й відігравали велику роль у козацькому війську: так, наприклад, полтавський полковник Герцик: уманський "юдей-вихрест" та його сини були близькими сподвижниками гетьмана Івана Мазепи і пішли за ним у вигнання, а родина зазнала жорстоких репресій з боку Петра І...). Рід козаків Лисянських ні в якому разі не можна плутати з миколаївсько-одеською єврейською родиною Лисянських (звідти походить радянський поет-фронтовик Марк Лисянський, відомий як автор пісні "Бйотся в тєсной печуркє огонь...") - це, як кажуть в Одесі, "двє большиє разніци"!
На наш погляд, враховуючи усе вищесказане, Юрій Федорович Лисянський - це безумовно український мореплавець, нащадок шляхетного козацького роду,учасник та один з керівників першої в історії колишньої Російської імперії навколосвітньої подорожі 1803-1806 років.
Немає коментарів:
Дописати коментар