Мореплавець народився у Ніжині: Юрій Федорович Лисянський
Юрій Федорович Лисянський (1773-1837) жив у той час, коли ще не всі далекі землі були нанесені на карти, а тривалі заокеанські мандри були справжнім подвигом, пов’язаним зі значними труднощами та життєвими небезпеками. Він походив зі стародавнього козацького роду з міста Ніжина.
Лисянські не були «захудалим родом дрібнопомісних дворян», як писали російські біографи мореплавця, а належали до козацької еліти Гетьманщини. Представників роду бачимо вже у козацькому реєстрі 1649 р. Засновником ніжинської гілки Лисянських був покозачений шляхтич Стефан (Степан), який у др. пол. XVII ст., після звільнення з кримського полону, оселився у фільварку біля містечка Чорнухи Лубенського полку на Полтавщині.
Син Стефана Лисянського Семен також належав до козацької старшини (був полковим осавулом) і 1712 р. загинув під час військового походу. Онук Герасим Семенович та його троє синів – Дем’ян, Іван та Федір, також були на військовій козацькій службі. Дем’ян Герасимович Лисянський тривалий час обіймав посаду Заньківського сотника Ніжинського полку, згодом – бунчукового товариша та мав численні маєтки у селі Заньки під Ніжином та у Березненському повіті Чернігівщини. Його брат Іван Герасимович дослужився до звання абшитованого військового товариша та володів батьківськими маєтками у містечках Чорнухи та Ічня.
Батько майбутнього мореплавця Федір Герасимович був освіченою людиною і починав військову кар’єру писарем «при письменных указных делах» сотенної Ічнянської канцелярії та Прилуцької полкової лічильної комісії. Згодом перейшов канцеляристом до Київської духовної консисторії, де 1760 р. отримав сан священика та був призначений на парафію Івана Богослова в Ніжин.
Протоієрей Федір Герасимович Лисянський 43 роки свого життя віддав служінню в Богословському храмі нашого міста. Там, біля стін церкви, він і був похований після смерті у 1803 році… На фото - будиночок родини Лисянських біля Богословської церкви, де зараз створюється меморіальний музей мореплавця.
Будинок Лисянських у Ніжині
12 квітня 1773 р. дружина протоієрея Федора Лисянського Фотина Йосипівна (з козацького роду Якубовських) народила сина, якого охрестили Юрієм (Георгієм). Невдовзі батько-священик власноруч охрестив свого новонародженого сина. Юрій був шостою дитиною в багатодітній родині. У метричних книгах Богословської церкви вдалося виявити згадки про дев’ятьох дітей Лисянських. На жаль, більшість з них померли ще у ранньому віці. У подальшому відомі тільки сини Іван, Ананій та Юрій.
Старший син Лисянських Іван пішов стопами батька і став священиком. Своїх менших синів Ананія та Юрія батько вирішив віддати на навчання до Кронштадського морського кадетського корпусу. Подейкують, що протекцію Лисянським склав давній приятель родини, відомий меценат, колишній ніжинський козацький полковник та майбутній канцлер імперії Олександр Безбородько.
Навчався кадет Юрій Лисянський старанно. Особливо гарно юнакові давалися науки географія, астрономія та математика. Виявив здібності майбутній мореплавець і до вивчення іноземних мов, картографії та малювання. Упродовж навчання майбутній капітан набув практичних навичок навігації Балтійським морем.
У цей час Юрій Федорович потоваришував з нащадком збіднілого роду німецьких баронів з Естляндії Адамом Іоганном фон Крузенштерном. Цю кадетську дружбу обидва майбутні капітани пронесуть через все своє життя…
Юрій Лисянський та Адам Іоган Крузенштерн
У травні 1788 р. 15-річний Ю.Лисянський достроково закінчив курс навчання, отримав свій перший офіцерській чин мічмана і був зарахований у штат Балтійської ескадри. А вже у липні 1789 р. він прийняв «бойове хрещення» у своїй першій морській битві зі шведською ескадрою при острові Гогланд. Вже у першому бою мічман Лисянський отримав першу відзнаку за мужність – подяку від командира.
Служба Ю.Лисянського на Балтійському флоті тривала до середини 1793 р. За цей час молодий офіцер отримав чин лейтенанта. Згодом у складі групи з 16 найкращих випускників кадетського корпусу його було відряджено волонтером для набуття досвіду на британський флот. Наступні 6 років він не тільки вдосконалював свої навички у мореплавстві, але й багато подорожував – до берегів США, до південного краю Африки, островів Карибського моря та Індії. Юрій Федорович тривалий час жив у таких містах, як Філадельфія (на той час столиця США), Бостон, Нью-Йорк. За цей час він не тільки самотужки досконало вивчив англійську мову, але й мав чимало важливих зустрічей, зокрема – й з першим президентом та творцем американської Конституції Джорджем Вашингтоном. Величезне враження на Лисянського справило 4-місячне перебування в Індії. Залишені ним щоденники подорожей 1793-1799 рр.в є цікавим джерелом, яскравим свідченням дослідницького хисту та спостережливості мандрівника.
Були в житті Ю.Лисянського і небезпечні пригоди: під час подорожі на Каріби він захворів на «жовту лихоманку» – важку інфекційну хворобу, що віднімала життя у 90% хворих. А під час бойової сутички з французькою ескадрою біля берегів Північної Америки лейтенант Лисянський отримав важку контузію, коли поруч із ним розірвалася ворожа бомба… Юрій Федорвич мав козацьке здоровʼя та швидко одужав.
У 1799 р. Ю.Лисянському та його соратникам довелося повернутися до Петербургу. Військове командування високо оцінило успіхи молодого офіцера та набуті ним навички. Лисянський отримує підвищення до чину капітан-лейтенанта та призначення командиром на фрегат «Автроїл», несе військову службу на Балтиці. 1803 р. за участь у 18 морських кампаніях та проявлену мужність Ю.Лисянський був нагороджений орденом Св. Георгія 4-го ступеня. Одночасно, у вільний від навігації час, він самотужки переклав з англійської мови та видав книгу теоретика військово-морської тактики Дж. Клєрка «Рух флотів».
У 1801 р. Російська-Американська компанія, яка займалася торгівлею товарами з хутра, розгорнула бурхливу діяльність з підготовки навколосвітньої експедиції, загальне керівництво якою було покладено на А.І.Крузенштерна. Своїм помічником останній обрав Ю.Лисянського. Восени 1802 р. капітан Лисянський відправився вже відомою йому дорогою до Лондона, де на кошти компанії придбав два англійські вітрильники.
Шлюпи отримали нові назви – «Надія» та «Нева», і 7 серпня 1803 р. відправилися у довготривалу навколосвітню подорож. Ю.Лисянський був капітаном «Неви».
На фото - шлюп «Нева». Малюнок Ю.Ф.Лисянського
Протягом усієї подорожі Ю.Лисянський проводив систематичні наукові спостереження в галузі метеорології, гідрографії, астрономії, географії та етнографії, уточнював географічні карти. Прямуючи до Маркізького архіпелагу, шлюп «Нева» зупинявся біля острова Пасхи, де Лисянський дослідив острів та уточнив його географічні координати. На Маркізьких островах експедиція зробила 12-денну зупинку, під час якої мала можливість не тільки поповнити запаси фруктів та питної води, але й познайомитися з побутом місцевих тубільців-канібалів. Згодом Лисянський та Крузенштерн розійшлися біля Гавайських островів. Шлюп «Нева» взяв курс до острова Кадьяк, берегів якого досяг на двадцять четвертий день важкого плавання.
Худ. Л.Гланцман. Війна за острів Сітка у 1804 р., у якій брав участь Юрій Лисянський
Біля берегів «Російської Америки» (так тоді називали російські колоніальні володіння на Алеутських островах та берегах Аляски), команда «Неви» на чолі з Ю.Лисянським взяла участь у захисті російської факторії на острові Сітка, що була несподівано атакована місцевим індіанським племенем тлінкітів. Під час перебування в Тихому океані Ю.Лисянський склав докладний опис та карти островів Кадьяк, Сітка та берегів Аляски. 17 жовтня 1805 р. вітрильник упритул підійшов до коралових рифів, де несподівано сів на мілину. При таких небезпечних обставинах був відкритий один з раніше нікому невідомих безлюдних островів Гавайського архіпелагу, який отримав назву «острів Лисянського». Тепер цей острів входить до складу заповідника, що охороняється урядом США як пам'ятка природи.
Обидва шлюпи зійшлися разом на рейді порту Макао (Південний Китай) 3 грудня 1805 р. Подальший маршрут експедиції пролягав біля берегів Китаю, Індії та Південної Африки. На початку квітня 1806 р., біля Мису Доброї Надії, Лисянський та Крузенштерн загубили один одного в смузі суцільного туману. Врахувавши нестачу запасів харчів та питної води, Лисянський вирішив плисти прямо в Європу. Довгий шлях від Кантону до Портсмуту шлюп «Нева» здолав за 142 дні, не заходячи до жодного порту. Таким чином уперше було поставлено світовий рекорд зі швидкості та тривалості безперервного плавання. Зрештою, 5 серпня 1806 р. «Нева» під командуванням Ю.Лисянського увійшла у Кронштадтську гавань. Через два тижні повернувся й вітрильник «Надія», очолюваний Крузенштерном. Так завершилася перша в історії колишньої Російської імперії навколосвітня подорож.
Юрій Лисянський став першим навколосвітнім мореплавцем українського походження, здійснивши при цьому низку географічних відкриттів.
Подарунок на памʼять про навколосвітнє плавання зробили своєму капітану члени екіпажу, подарувавши золоту офіцерську шпагу з написом: «Вдячність від команди «Неви». Одержав Юрій Федорович і державні відзнаки – чин капітана ІІ рангу, орден Св. Володимира ІІІ ступеня, грошову премію від Російсько-Американської кампанії та пожиттєву пенсію. У 1820 р. король Швеції нагородив його лицарським орденом Меча за успіхи в мореплавстві.
Подальша військова карʼєра Ю.Лисянського, на відміну від його соратника А.Крузеншттерна, не склалася. У 1809 р. Лисянський подав рапорт про відставку, мотивуючи цей крок станом здоровʼя. Але справжньою причиною звільнення стали погані стосунки з військово-морським міністром німцем П.В.Чичаговим та відмова Адмиралтейства надрукувати мандрівні нотатки Ю.Лисянського. Після виходу у відставку в чині капітану І рангу, Ю.Ф.Лисянський власним коштом видав свою книгу в Петербурзі під назвою «Подорож довкола світу на кораблі «Нева». Як додаток до цього видання мореплавець підготував великоформатний атлас «Зібрання карт та малюнків». На думку дослідників, значну частину коштів на видання книги Ю.Лисянський отримав від застави ніжинських маєтків своєї родини. Два комплекти унікального видання автор у 1824-1827 рр. особисто передав для бібліотеки Ніжинської Гімназії Вищих Наук кн. Безбородька (один з них і досі зберігається в Музеї рідкісної книги Ніжинського держуніверситету). У 1814 р. Юрій Федорович, який досконало володів англійською мовою, власноруч переклав свою книгу і видав її у Лондоні, доповнивши науковими додатками та кольоровими літографіями. (Факсимільне перевидання цієї книги, здійснене у Нью-Йорку у 1968 р., можна побачити в ніжинському Музеї рідкісної книги).
Вийшовши у відставку, Ю.Лисянський повністю віддався родинним справам. Після повернення з експедиції він познайомився з молодою удовою, француженкою Шарлоттою Карлівною Жандр, уродженою баронесою де Брюнольд. У 1807 р. вони одружилися. Шлюб виявився щасливим, і у подружжя Лисянських народилося шестеро дітей: троє синів – Олександр, Юрій, Платон, та три доньки – Марія, Катерина та Єлизавета. Зиму Лисянські мешкали у Петербурзі, де Юрій Федорович збудував власний будинок. Літо родина проводила у заміському маєтку в селі Кобріно біля Гатчини. Юрій Федорович пильно ставився до виховання всіх дітей, намагався дати їм гарну освіту та забезпечити майбутнє.
Не припиняв Юрій Лисянський і своїх стосунків з рідним Ніжином, де у той час жили його рідні та близькі. Він відвідував свою батьківщину, листувався з ніжинцями.
Помер Юрій Лисянський 6 березня 1837 року у С.-Петербурзі і був похований на цвинтарі Олександро-Невської лаври. На його могилі був поставлений пам’ятник, ескіз якого намалював сам мореплавець. На гранітному постаменті встановлений морський якір, під яким викарбовано епітафію: «Прохожий, не тужи о том, Кто кинул якорь здесь. Он взял с собою паруса, под коими Взлетит в предел небес».
Зібрані Ю.Лисянським унікальні колекції черепашок, коралів, етнографічних матеріалів, предметів побуту та зброї тубільців Полінезії, Гавайських островів та Аляски стали надбанням наукових установ та музеїв.
Книги Ю.Лисянського в Музеї рідкісної книги НДУ.
Зі смертю Ю.Лисянського не увірвався ні його рід, ні морська династія. З шести його дітей найвідомішим є молодший син Платон Юрійович Лисянський (1820-1900), який дослужився до чину адмірала і був відомий як письменник, меценат та реформатор військового флоту. А середній син мореплавця Юрій Юрійович, більше відомий як старець Григорій Лисянський, згадав священниче покликання свого ніжинського діда і став ченцем на Афоні…
Пам'ятник Ю.Лисянському в Ніжині (1974 р., скульптор К.Годулян)
Олександр Морозов, директор бібліотеки Ніжинського держуніверситету,
науковий співробітник Меморіального будинку-музею Ю.Лисянського
Немає коментарів:
Дописати коментар