ЮРІЙ ЛИСЯНСЬКИЙ ПРО КОРІННЕ НАСЕЛЕННЯ АЛЯСКИ - ІНДІАНЦІВ-КОЛОШІВ (ТЛІНКІТІВ)
Індіанці-тлінкіти, літографія ХІХ ст.
Під час перебування на Алясці у 1804-1805 рр. Юрій Лисянський здійснив цінні етнографічні дослідження корінних народів цього унікального регіону. Одним з тубільних народів Аляски, з культурою та побутом якого довелося познайомитися Ю.Лисянському, були тлінкіти або тлінгіти (англ. Tlingit people; колоші, колюжі, тлінгіти) - індіанський народ, що проживає на південному сході Аляски та в прилеглих частинах сучасної Канади.
Самоназва "тлінгіт" (можливі варіанти: лінгіт, клінкіт) означає «люди хвиль». Тлінкіти відрізняли себе від сусідніх народів - хайда, атапасків, квакіутлів, цімшианів, чугачів, еяків. У давніх джерелах вони фігурують під назвами "колоші", "колюші" або "колюжі" (це слово означає жінок, котрі мають "лабрет", широку дерев'яну шайбу круглої форми, яку зазвичай вставляють у проріз між нижньою губою та підборіддям). За культурою тлінкіти належать до індіанців Північно-Західного узбережжя. Їхнє суспільство розвивалося в помірних дощових лісах на південно-східному узбережжі Аляски та на Олександрівському архіпелазі. Центральна група, відома як внутрішні тлінгіти, населяє крайню північно-західну частину провінції Британська Колумбія та південь території Юкон в Канаді.
Острів Сітка на Алясці - батьківщина тлінкітів
У соціальному плані плем'я ділилося на фратрії, фратрії — на роди, рід — матрілінійний. Плем'я поділялося на куани (групи). Куан становили кілька селищ, кожний куан і кожне селище мали свого вождя. Крім вождів (тойонів), до знаті належали шамани. Були й раби, зазвичай — чужоплемінники. Шлюби могли укладатися лише між представниками родів протилежних фратрій.
Тлінкіти вважали землю пласкою, небо твердим, зірки — багаттями в оселях духів; вони вважали, що сонце й місяць є живими істотами та розуміють мову людей. Земля, згідно з міфом, спочивала на гігантському стовпі у вигляді лапи бобра, його утримувала підземна стара жінка Айішанаку. Землетруси відбувалися, на їхню думку, через боротьбу Айішануку з людиною-вороном Йєлом (головний герой їхніх міфів). Тлінкіти вірили в числову магію, їх магічним числом було 4, як і у багатьох народів північної Америки. Власне, воно символізує 4 сезони, 4 сторони світу. Їх світ був населений безліччю духів і душ людей та тварин. Духи опікувалися озерами, ріками, льодовиками, горами та іншими стихіями. Наприклад, головним підводним духом був Конакадет. Тлінкіти мали багатий фольклор, епос про Ворона, міф про гігантського птаха-буревісника на ім'я Хетл, досить складні танці та ігри.
з колекції Юрія Лисянського, 1804-1805 рр.
Сучасні нащадки індіанців-тлінкітів
Традиційне ритуальне вбрання тлінкітів
Ритуальні маски тлінкітських шаманів
У прикладному мистецтві було розвинене різьблення по дереву, живопис, мистецьке ткацтво, існували їх різні стилі. Головними мотивами зображень були орли, ведмеді, бобри та інші тварини. Тлінкіти вірили в загробний світ собак. Туди могли потрапити і люди, що погано поводилися з тваринами, даремно вбивали їх не заради прожитку, а також чаклуни й самогубці. Уявлення та вірування тлінгітів, хоча ніколи формально не кодифікувались, в історичному плані утворювали досить добре організовану філософську та релігійну систему, основні аксіоми якої формували спосіб світосприйняття й взаємодії людей з навколишнім світом. Тлінкіти традиційно були анімістами, і мисливці ритуально очищувалися перед полюванням на тварин. Шамани, переважно чоловіки, лікували хвороби, впливали на погоду, допомагали в полюванні, передбачали майбутнє та захищали людей від чаклунства. У період між 1886 і 1895 роками, внаслідок нездатності шаманів лікувати хвороби Старого Світу, включаючи віспу, багато тлінгітів прийняли православне християнство.
Тлінгіти - войовничий та свободолюбивий народ, мужні воїни. Саме вони були основною індіанською воюючою стороною під час російсько-індіанської війни 1802-1805 років, учасником якої мимоволі став український мандрівник Юрій Лисянський, який восени 1804 року прибув на Аляску на шлюпі "Нева" під час здійснення навколосвітньої подорожі. В ході цієї війни тлінкітам вдалося тимчасово відбити частину своїх земель та отримати мирну угоду, яка дозволила їм залишитись на свої родових землях.
Одним із завдань навколосвітньої подорожі 1803-1806 років під керівництвом А.Крузенштерна та Ю.Лисянського було прокладання морського торговельного шляху до Північної Америки, де у той час існували засновані російськими колонізаторами промислові факторії. Тому влітку 1804 року шлюп «Нева», яким командував капітан Ю.Лисянський, підійшов до берегів Аляски, щоб доставити необхідні промисловцям запаси та наповнити трюми хутряними товарами. Але, всупереч планам експедиції, «Нева» була змушена стати учасником збройного конфлікту російських колоністів з місцевим племенем войовничих та волелюбних північно-американських індіанців-тлінкітів (про події цього конфлікту у викладі Ю.Лисянського ми вже писали раніше). Фактично місцеві індіанці підняли проти росіян збройне повстання. Відбулася кровопролитна сутичка, яку тимчасово вдалося залагодити перемовинами. Увесь час перебування на Алясці Ю.Лисянський провів в активній дослідницькій діяльності: він зробив детальний опис Тихоокеанської берегової лінії, розробив перші топографічні карти узбережжя Аляски, островів Сітка та Кадьяк, уточнив географічні координати багатьох географічних об’єктів, досить детально вивчив побут та традиції місцевих мешканців, а саме індіанських племен тлінкітів, алеутів та чугачів (кадьяцьких ескімосів). У щоденникових записах Ю.Лисянського знаходимо опис зовнішнього вигляду, господарства, побуту, традиційного одягу та житла, занять та харчування, релігійних та родинних обрядів, міфів та легенд корінних мешканців Північної Америки.
Одним з об'єктів його етнографічних досліджень стали войовничі та волелюбні племена колошів (колюжів) або тлінкіти (Tlingit people, англ.) – індіанський народ, що й дотепер проживає на південному сході Аляски та в прилеглих частинах сучасної Канади. Самоназва – «тлінгіт», що означає «люди хвиль». Інша назва - "колоші" (або "колюжі") - від найменування традиційної жіночої прикраси, дерев'яної "шайби", яку тлінкітські жінки носили у прорізі нижньої губи. Тлінкіти мали розвинуту культуру: будували дерев'яні фортеці навколо поселень, були вправними мореходами, рибалками та мисливцями, вміли обробляти мідь та залізо, мали чудове прикладне мистецтво. Але вони відрізнялися войовничістю, хоробрістю та жорстокістю в бою, часто воювали зі своїми сусідами - алеутами та ескімосами.
Тлінкітський воїн
У примітках до своєї книги "Подорож навколо світу" (1812) Юрій Лисянський пише: "Колоші - назва, ща дана тубільцям від Чатемскої протоки до островів Шарлотти.» Далі мандрівник зазначає: "Те, що я говорив про сіткінців, однаково відноситься до всіх мешканців, що живуть між Якутатом, або Беринговою затокою, та п'ятдесят сьомим градусом північної широти, і називають себе колошами [Colloshes] або колюшами [Collushes]. Ці люди живуть у різних поселеннях, незалежних одне від одного, хоча говорять однією мовою і майже всі є спорідненими. Їх налічується близько десяти тисяч і вони поділяються на племена, головні з яких для відмінності іменують себе по назвам тварин, котрі їм до вподоби, як, наприклад: плем'я ведмедя, орла, ворона, морської свині та вовка . Плем'я вовка називає себе коквонтанами [Coquontans] і має багато привілеїв перед іншими племенами. Вони вважаються найкращими воїнами і, як кажуть, майже не чутливі до болю та не бояться смерті. Якщо на війні людина цього племені потрапляє в полон, до нього завжди ставляться добре, або взагалі відпускають на волю. Ці племена настільки сильно змішалися, що в одному поселенні можна зустріти сім'ї кожного з них . Ці сім'ї, однак, завжди живуть окремо, і, щоб відрізнити рід, до якого належать, поміщають на даху своїх будинків птаха або звіра, вирізьбленого з дерева або намальованого, що його представляє. Окремі племена рідко воюють одне з одним і завжди готові виступити разом, якщо на них нападе якесь чуже плем'я. У колошів немає жодних обрядів богослужіння. Колоші вірять, що на небесах є творець усього сущого, який, розгнівавшись, насилає на них хвороби. Вони також вірять у злого духа, або диявола, який, на їхню думку, є жорстоким і насилає на них зло через їхніх шаманів.
Право успадкування переходить від дядька до племінника, за винятком гідності головного тойона (вождя), яка переходить до того, хто є наймогутнішим або має найбільшу кількість родичів. Хоча тойони й мають владу над своїми підданими, але вона є дуже обмеженою, хіба що коли й з'явиться людина з надзвичайними здібностями, яка обов'язково буде правити деспотично, та, як і скрізь, накоїть чимало лиха. Ці тойони є численними: навіть у невеликих поселеннях їх часто буває по чотири-п'ять. У цій країні панує дивний звичай, що стосується жіночої статі. Коли відбувається подія, яка означає настання жіночності, вони зобов'язані підкоритися розрізанню нижньої губи та закріпленню у надрізі шматка дерева, видовбаного у вигляді ложки. У міру дорослішання дівчини розріз поступово збільшують, вкладаючи в нього більші шматки дерева, так що губа, нарешті, виступає принаймні на чотири дюйми, а розтягується з боку в бік на шість дюймів. Хоча, на наш погляд, таке спотворення обличчя робить страшною й найвродливішу жінку, тут воно вважається ознакою найвищої гідності та користується такою пошаною, що знатні жінки прагнуть довести свої губи до якомога більшого розміру. Шматочок дерева настільки незручно розташований, що його власниця не може ані їсти, ані пити без надзвичайних труднощів, і їй доводиться постійно бути напоготові, щоб він не випав, бо це привело б її в збентеження."
Особливістю шаманских ритуалів тлінкітів були традиційні маски, майстерно вирізьблені з дерева. "Ці маски раніше носили колоші під час битв, але тепер вони використовуються переважно під час свят. Вони надягаються на дерев’яний ошийник, який простягається від нижньої частини шиї до очей, з поглибленнями на краю для того, щоб дивитися, і застібаються ззаду. Одні з них представляють голови звірів, інші – птахів, треті – уявних істот. Вони настільки товсті, що мушкетна куля, випущена на помірній відстані, насилу може їх пробити."
Тотемне зображення Ворона
Ритуальні маски тлінкітських шаманів
в Музеї Юрія Лисянського з колекції мореплавця
(музейні репліки)
Немає коментарів:
Дописати коментар