Меморіальний Музей Юрія Лисянського

Опубліковано Олександром Морозовим  ·28.07.2023  · 

МУЗЕЙ ЮРІЯ ЛИСЯНСЬКОГО ТА ПОЛІТИКА ДЕКОЛОНІЗАЦІЇ

Шановні друзі! З 27 липня 2023 року вступає в дію Закон України «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії», який визначає критерії та механізми процесу деколонізації в нашій державі у зв’язку зі збройною агресією Російської Федерації проти України. Оскільки останнім часом ми отримуємо закиди щодо того, що наш музей, мовляв, «займається пропагандою російського імперіалізму», мусимо висловити свою позицію, яка полягає в наступному:

1) Деколонізація супільного простору та свідомості полягає не лише в знесенні імперських пам’ятників та перейменуванні топонімів, але й в переосмисленні багатьох історичних процесів та постатей. За роки російського імперського та радянського комуністичного поневолення, Росія привласнила собі не тільки частину історії та історико-культурної спадщини України, але й багатьох видатних українців, зокрема всесвітньо відомих мандрівників, серед яких - Юрій Лисянський (1773-1837), нащадок козацького роду, уродженець Ніжина, британський офіцер та капітан флоту колишньої Російської імперії, навколосвітній мандрівник-дослідник.

2) Наш «Меморіальний будинок-музей Юрія Лисянського» створений в історичній будівлі, пам’ятці історії та архітектури місцевого значення, відомій у Ніжині як «Будинок Лисянського». Згідно наукової концепції, затвердженої Вченою радою Ніжинського краєзнавчого музею імені Івана Спаського, наш музей розповідає:

- про найскладніший та найдраматичніший період української історії кінця 18 ст., коли під впливом імперських реформ відбувалося нищення залишків української автономії, гетьманства, полкового козацького устрою, запроваджувалися жорстка централізація та русифікація усіх сторін суспільного життя;

- про життя, побут та культуру Ніжина та ніжинців на рубежі 18-19 ст.;

- про історію шляхетного козацького роду Лисянських (гербу «Лис»), котрі займали старшинські та священничі посади в Гетьманщині протягом 17-19 ст.;

- про життя та діяльність найяскравішого представника цього роду – навколосвітнього мандрівника-дослідника Юрія Лисянського.

У зв’язку з цим, за принципом історизму, в просторі нашого музею можлива присутність певних атрибутів, що можуть містити елементи символіки колишньої Російської імперії (зокрема, державні нагороди того часу, елементи озброєння, зображення прапорів та гербів на малюнках, документах та книгах тощо). Наявність цих елементів жодним чином не переслідує метою глорифікацію колишньої Російської імперії та її колоніальної політики щодо України. Згідно діючого законодавства (зокрема, вищеозначеного Закону), «заборона не поширюється на випадки використання символіки російської імперської політики... на державних нагородах, ювілейних медалях та інших відзнаках, якими нагороджувалися особи до набрання чинності цим Законом…; у Музейному фонді України, Національному архівному фонді України, а також бібліотечних фондах на різних носіях інформації…; в експозиціях музеїв, тематичних виставках; у процесі наукової діяльності, у тому числі під час проведення наукових досліджень та поширення їх результатів у не заборонений законодавством України спосіб; під час показу, опису, реконструкції (зокрема історичної) або в інший спосіб відтворення історичних подій; у творах мистецтва; у посібниках, підручниках та інших матеріалах наукового, освітнього і навчального характеру...; в атласах, картах, путівниках.»

2) Життя та діяльність Юрія Лисянського цілком підпадає під наступні положення Закону «Про внесення змін до Закону України «Про охорону культурної спадщини» щодо незанесення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України та вилучення з Державного реєстру нерухомих пам'яток України окремих об'єктів культурної спадщини»:

- «Під час ухвалення рішень щодо усунення із публічного простору чи збереження об’єктів, назв, символів російської імперської та радянської тоталітарної політики доцільно враховувати такі критерії: внесок особи у розвиток української та світової культури, науки та інших суспільно значущих сфер людської діяльності; особисту світоглядну позицію, ціннісні орієнтири тієї чи іншої постаті; ставлення особи до української ідентичності та ідентичності корінних народів України…»

- «У процесі очищення публічного простору від російської імперської та радянської тоталітарної політики ВАЖЛИВО НЕ ДОПУСТИТИ знищення пам’яті про значущі для України та конкретного населеного пункту історичні постаті та події. ДОЦІЛЬНО ЗБЕРІГАТИ назви/об’єкти, пов’язані з особами, які… зробили важливий внесок у розвиток української чи світової науки, культури та інших сфер суспільного життя».

Багаторічні дослідження науковців свідчать: Юрій Лисянський завжди пам’ятав своє шляхетне козацьке, українське коріння і ніколи не брав участі в «реалізації російської імперської та тоталітарної політики, спрямованої на підкорення України», «в реалізації та/чи пропаганді російської імперської… тоталітарної політики».

3) Юрій Лисянський – етнічний українець, нащадок давнього шляхетного козацько-священичого роду, предки якого в 17-18 ст. займали старшинські посади в Українському Козацькому Війську. Він народився в 1773 році, коли процеси русифікації та колонізації Гетьманщини-України набули небаченого розмаху, а українська державність була зведена нанівець імперською політикою російського самодержавства. Складні, драматичні процеси, що відбувалися в тодішньому українському суспільстві, не могли не вплинути на його свідомість та діяльність. Він був підданим колишньої Російської імперії (власне, як і всі українці, котрі народилися та жили в той час), служив офіцером на Королівському Британському та російському Балтийському флоті, брав участь у війнах, які вели Британія та російський царизм з іншими державами. Але головна заслуга Ю. Лисянського полягає в тому, що він став єдиним з українців, кому пощастило долучитися до епохи «Великих Географічних Відкриттів». Він у 1803-1806 роках, разом з естляндським німцем А.Й. Крузенштерном, очолив навколосвітню експедицію, під час якої здійснив низку відкриттів у Тихоокеанському регіоні, дослідив та описав невідомі та маловідомі на той час землі, зробив вагомий внесок у формування сучасної наукової картини світу, у розвиток географічної науки, картографії, етнографії та океанології.

4) Юрій Лисянський був першим українцем, який, під час служби волонтером на Британському Королівському флоті, самотужки вивчив англійську мову, подорожував по території Сполучених Штатів Америки (які щойно здобули незалежність) та мав аудієнцію з першим Президентом цієї країни Джорджем Вашингтоном. Згадку про цю подію та позитивні враження від США Ю. Лисянський відобразив у своїх листах та щоденниках.

5) Досягнення Ю. Лисянського як мандрівника-дослідника отримали міжнародне визанння. Сьогодні на карті світу його ім’я носять 8 географічних об’єктів, зокрема один з островів Гавайського архіпелагу (відкритий Лисянським у 1805 році), ріка, затока, півострів, мис та протока на Алясці (США), підводна гора та мис в Охотському морі. Його по праву вважають світовим рекордсменом вітрильного плавання, оскільки він без жодної зупинки здолав відстань від китайського порту Гуанчжоу до британського міста Портсмут за 142 дні.

6) Саме українське походження Ю. Лисянського стало причиною утисків щодо видання друком його книги з описом навколосвітньої подорожі, яка, на думку російських цензорів, була «написана мовою старої баби, у якій неможливо розібратися за правилами російського нарєчія». Після неодноразових спроб подолати цензурні заборони, у 1809 році, на знак протесту, Юрій Лисянський подав у відставку та видав книгу власним коштом. А 1814 року сам переклав її англійською мовою та видав у Лондоні без цензурних вилучень. Це видання отримало схвальні відгуки британських читачів.

7) Під час перебування експедиції Ю. Лисянського на Алясці взимку 1804-1805 років, він потрапив у збройну сутичку з північно-американськими індіанцями в ході так званої «російсько-тлінкітської» війни. Ще у 1802 році місцеві індіанці, котрі чинили опір російській колонізації Аляски, підняли збройне повстання і напали на форт російських промисловців, вирізавши все його населення. Як підданий колишньої Російської імперії, Ю. Лисянський був змушений взяти участь в заходах Російсько-Американської компанії по звільненню захопленого форту. Внаслідок сутички були загиблі та поранені з обох сторін. Поширюваний міф про те, що Юрій Лисянський на Алясці «розстрілював беззбройних індіанців» не відповідає дійсності: індіанські загони вправно володіли вогнепальною зброєю, і мали на руках в достатній кількості не тільки рушниці, але й гармати, тому людські втрати з обох сторін були приблизно рівними. До честі Лисянського треба зазначити, що він пішов на перемовини з вождями індіанських племен і владнав конфлікт дипломатичним шляхом. Він не порушував звичаїв війни, не чинив військових злочинів. Під час спілкування з тубільцями Ю. Лисянський і сам дотримувався, і вимагав від своїх підлеглих шанобливого ставлення до культури та звичаїв інших народів. Згодом, перебуваючи на Алясці, Ю. Лисянський досліджував культуру та побут корінного населення Півночі Америки, зібрав цінну етнографічну колекцію, засуджував колоніальну політику Російсько-Американської компанії щодо тубільного населення, засвідчив випадки голодомору у поселеннях місцевих алеутів та ескімосів, надавав голодуючим допомогу (зокрема роздавав хліб та сушену рибу з корабельних запасів). Усі ці моменти, наперекір цензурним заборонам, він відобразив у своїй книзі.

8 ) Протягом 19-20 ст. російська імперська та радянсько-комуністична ідеологічні машини насаджували колоніальний міф про українців та Україну як про "селянську націю", про веселий край, тубільне населення якого здатне хіба що співати-танцювати, колядувати, їсти галушки та сало з горілкою. У цю примітивну схему не вкладався шляхетний нащадок козаків, який був здатний підкорювати хвилі Світового Океану та відкривати нові незвідані землі. Отже, на наше глибоке переконання, нащадок українського козацтва Юрій Лисянський є яскравим свідченням того, що навіть у колоніальний, бездержавний період українці були здатні стверджуватися та реалізовувати себе у світовій історії та на світовому рівні. Ім'я мандрівника-дослідника Юрія Лисянського та його меморіальний музей цілком заслуговують на існування в культурно-історичній свідомості та суспільному просторі українського народу. А ми й надалі докладатимемо всіх можливих зусиль для того, щоб наш музей був центром правдивого висвітлення та популяризації української історії та культури, патріотичного виховання молоді, дієвої протидії імперській російській ідеології та фальсифікаціям історичного минулого.

Зрештою, ми віримо в нашу неминучу перемогу над ворогом і висловлюємо щиру вдячність Збройним Силам України за те, що можемо тут, в тилу, займатися своєю улюбленою справою!

СЛАВА УКРАЇНІ!

 ЮРІЙ ЛИСЯНСЬКИЙ ПРО КОЛОНІАЛЬНУ ПОЛІТИКУ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ НА АЛЯСЦІ

Меморіальний Музей Юрія Лисянського

Опубліковано Олександром Морозовим

Алеути 

ЮРІЙ ЛИСЯНСЬКИЙ ПРО КОЛОНІАЛЬНУ ПОЛІТИКУ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ НА АЛЯСЦІ.

У листопаді 1804 року, здійснюючи навколосвітню подорож, Юрій Лисянський на шлюпі "Нева" прибув до тихоокеанського узбережжя Аляски - так званої "Російської Америки". Тут команда «Неви» на чолі з капітаном вимушено взяла участь російсько-індіанській війні (колоніальні війни не були метою експедиції). Зокрема, разом з військами «правителя Російської Америки» О. А. Баранова (1746-1819), на своєму шлюпі «Нева» та інших суднах Ю.Лисянський здійснив штурм захопленого індіанцями-тлінкітами форту на острові Сітка. Форт був захоплений за 4 дні (1-4 жовтня 1804 р.). Обидві сторони понесли суттєві втрати у живій силі, зокрема загинули троє членів екіпажу «Неви». Після проведених переговорів Ю.Лисянського з тойонами (вождями) було досягнуто домовленності та індіанці відступили. Згодом команда шлюпу «Нева» під керівництвом Ю.Лисянського взяла участь у будівництві нового форту, що отримав назву «Ново-Архангельськ» (зараз місто Сітка, США).

Під час перебування на Алясці та у Тихому океані Лисянський склав докладний опис островів Кадьяк та Сітка, накреслив надзвичайно точні мапи тихоокеанського узбережжя Аляски, дослідив та ретельно описав географічні й природні умови регіону, провів грунтовне етнографічне дослідження корінного населення. З гіркотою дослідник засвідчив надзвичайну бідність місцевих мешканців, з обуренням описав жорстоку політику російської колоніальної адміністрації (в особі керівництва РАК) по відношенню до корінних народів Аляски - ескімосів, алеутів, чугачів та інших.

Алеут на байдарці

"Кадьяк і острови, що його оточують, управляються чиновниками (Російско-Американської) Компанії. Усі природні мешканці перебувають у віданні Кадьяцької контори. Про інші місця, що належать Компанії, я не можу сказати з такими ж подробицями, як про Кадьяк, на якому я прожив близько року. Усі кадьякці вважаються тепер російськими підданими. Компанія не тільки за їхньої допомоги запасає собі і своїм службовцям, яких налічує до тисячі осіб, життєві припаси на цілу зиму, але й використовує їх на інші роботи. З них складаються партії для лову морських бобрів (каланів), вони промишляють лисиць, нерп, птахів та єврашків (арктичних ховрахів), одним словом, вони такі працівники, яких в інших місцях неможливо відшукати; виконують накази Компанії з найбільшим послухом і бувають задоволені тим, що їй за їхню працю заманеться заплатити. Крім бісеру, тютюну та інших європейських дрібниць, їм платять за промисел пташиними, єврашечими та тарбаганьїми парками за нижче наведеним списком. Ця остання торгівля є найвигіднішою для Компанії, оскільки не коштує майже ніяких витрат: матеріал, з якого жінки шиють різний одяг, добувають самі мешканці за нарядом та віддають у комори, де потім самі ж його й купують. Швачки у нагороду за свою працю отримують тільки голки, які залишаються в них від роботи, а тойонші (дружини вождів-тойонів) нерідко отримують по папуші (папуша - пакунок) тютюну. Однак, треба зізнатися, що ця настільки прибуткова для Компанії торгівля може з часом обернутися найбільшою шкодою для тутешніх мешканців. Вони кожного літа від'їжджають від осель своїх до тисячі верств у малих шкіряних човнах і в такий спосіб на вельми тривалий час розлучаються зі своїми дружинами та дітьми, котрі не тільки примножувати рід свій, але й необхідно потрібної дя харчування свого їжі здобути бувають не в змозі. До цього додати треба, що в дорозі вони нерідко зустрічаються з ворогами і втрачають життя. Ті ж, хто залишається влітку на острові, замість власної своєї роботи, змушені бувають працювати на Компанію, навіть і самі найстарші люди не звільнені від цього тягаря. Вони ловлять морських птахів, і кожен з них зобов'язаний наловити стільки, щоб вистачило на сім парок. Такі порядки вкрай не подобаються тутешнім мешканцям, котрі ставляться до старості з великою пошаною. Мене запевняли, що багато стариків, обтяжених роками, вибиваються із сил, ганяючись за здобиччю по стрімчастих скелях, падають з них і таким чином стають жертвами користолюбства інших... Вищеозначені причини, якщо вони зовсім не будуть знищені, невпино зменшиватимуть кількість мешканців Кадьяка. Теперішнє становище кадьякців настільки суперечить правилам справедливості, наскільки є шкідливим і для самої Компанії. Якщо воно, на превеликий жаль, не зміниться на краще, то через 20 років не залишиться на цьому острові й 300 людей, а найбагатші у своєму роді промисли мають зникнути геть, бо майже жоден із природних росіян не в змозі вбити бобра... Тоді приїжджий не матиме нестерпного незадоволення зустрітися тут з жодним мешканцем, який блукає без будь-якого одягу, що зараз вельми часто бачити трапляється, не виключаючи навіть і таких людей, які за старих часів були заможними й вельми багатими."

Місто Сітка на Алясці, США

"30 березня (1805 року) у нас весь день пішов на огляд берегів... Кілюдинська затока хіба що трохи коротша за Ігацьку і майже зовсім на неї схожа... Дорогою приставали ми до одного селища, в якому знайшли безліч дітей та бабусь, майже напівмертвих від голоду, бо всі молоді люди чоловічої статі перебували з п. Барановим (ще з минулої весни). Не маючи достатньої кількості провіанту на зиму, ці нещасні були буквально заморені голодом. Бажаючи, наскільки можливо, полегшити їхнє тяжке становище, я віддав їм усю сушену рибу, що була тоді зі мною, і залишив це сумне місце, цю обитель нещастя, з не дуже приємними відчуттями... Це була справді зворушлива картина, коли я бачив, як ці виснажені істоти виповзали зі своїх хижин, щоб подякувати мені за незначне полегшення, яке я їм надав... Місцеві мешканці, що були сповнені найбільшої вдячності, залишивши свої халупи, вклонялися мені в землю і багаторазово вимовляли слово «ладно», що означає тут значно більше, ніж спасибі. Маю зізнатися, що такої суцільної бідності, як у цьому поселенні, я ніде й ніколи не бачив..."

Аляска, Острів Баранова

"Наступного ранку, як тільки в околицях стало відомо про моє прибуття до гавані Трьох Святителів, кілька тойонів (вождів племен) зібралися, щоб побачити мене. Після звичайних компліментів та частування тютюном з мого боку, розмова почалася на загальну тему – про бідність. Я намагався з певною серйозністю переконати їх відкинути лінощі та неробство, які так помітні серед них, і взятися до роботи. Я вказав, як і в попередньому випадку, на численні зручності, які вони могли б отримати від цього, і яких вони зараз абсолютно позбавлені. Тойони уважно вислухали мою пораду і запевнили мене, що вони були б щасливі слідувати їй, але є багато обставин, що стоять на перешкоді. І я повинен зізнатися, що почервонів від сорому, коли почув, що головною з них була надмірна ціна, встановлена російською компанією на всі необхідні предмети, і особливо – на її залізні інструменти, що унеможливило для остров'ян їх придбання. Тойони говорили мені, що вони не мають коштів купувати інструментів з лавок компанії, бо змушені бувають платити за найпростішу сокиру два бобри, а за ніж – по одному... З цього кожний зрозуміти повинен, що неможливо завести хліборобство в такому місці, де найнеобхідніші для людини речі коштують так дорого. Це спонукало мене запитати про ціну й інших товарів, що продаються, і з усіх обставин видно, що кожному мешканцю, що має дружину і трьох дітей, потрібно вжити на одну тільки одежу десять морських бобрів щорічно. Нарешті наша розмова дійшла до самого джерела або до першопочатків їхнього нещастя. Тойон Розбитівського селища, людина за своїм станом досить розумна, почав історію свою тим, що від самого прибуття до них російських промисловців, вони з року в рік стають біднішими. Якщо це так, то якого покращення можна очікувати від цих людей, або як можна рекомендувати їм ефективно займатися обробітком землі, що було частиною моїх рекомендацій, які я їм давав?"

"Наступного дня, незважаючи на сніг та холодний вітер, я вирішив рушити вперед і о 9-й годині ранку прибув до селища Езопкіного, де через погану погоду змушений був заночувати. Опівдні штурман Калінін їздив до ближньої затоки, а я, дізнавшись, що в селищі Анікінському панує суцільний голодомор, від якого шість хлопчиків та одна стара вже померли, відправив туди на своїй байдарці сушеної риби та китовини..."

Юрій Лисянський, "Подорож навколо світу", СПб, 1812.

Urey Lisianski, "A Voyage round the World", London, 1814

Повстання індіанців-тлінкітів на острові Сітка проти російських колонізаторів у 1804 році

ЮРІЙ ЛИСЯНСЬКИЙ ПРО ПОЛЮВАННЯ КОРІННИХ МЕШКАНЦІВ АЛЯСКИ НА КАЛАНІВ

Морський калан - вид ссавців з родини куницевих, що мешкають у північній частині Тихого океану біля берегів Росії, США та Канади, та інколи трапляються у Японії на острові Хоккайдо. Тварини цього виду добре плавають у воді та мають надзвичайно щільне хутро, добре захищене від намокання, яке є гарним бар'єром від переохолодження. У XVIII-XIX століттях саме це хутро стало причиною масового полювання на цих тварин, унаслідок чого вид опинився на межі зникнення. 1911 року було підписано міжнародну угоду, яка забороняла полювання на каланів. Тварину занесено до Червоної книги рідкісних та зникаючих видів різних країн. Відтепер полювання на каланів заборонене практично в усіх регіонах світу. Виключення залишено тільки для корінних мешканців Аляски - алеутів, причому тільки для підтримки національних промислів та традиційного харчування, що історично склалися в цьому регіоні.

Алеутський мисливець кидає списа

Узимку 1804-1805 років Юрій Лисянський перебував на тихоокеанському узбережжі Аляски, на островах Сітка та Кад'як, де зробив цінні картографічні та етнографічні спостереження. Зокрема, українець-мандрівник описав традиційне полювання місцевих алеутів на каланів (Лисянський називає їх морськими видрами). Отже, дамо слово самому Юрію Федоровичу:

"Є різні способи полювання на морську видру, і безсумнівно, що ледве чи одна тварина зі ста може врятуватися від своїх переслідувачів. Найпоширеніший полягає в наступному. Декілька алеутів, більше або менше, виходять в море разом в окремих байдарках. Як тільки хто-небудь з них помічає видру, він, якщо має змогу, кидає в неї списа, і, незалежно від того, може чи не може, веслує до того місця, де вона занурюється. Він ставить тут свій човен, а потім піднімає весло. Інші мисливці, помітивши сигнал, утворюють навколо нього коло. У той момент, коли тварина з'являється над поверхнею води, мисливець, який знаходиться найближче, пускає свій гарпун, а потім поспішає до того місця, де тварина знову пірнає, і дає про себе знати, як і в попередньому випадку, піднявши весло. Утворюється друге коло, і таким чином погоня триває до тих пір, поки бідна тварина зовсім не виснажується кровотечею з ран. Найдосвідченіші мисливці казали мені, що цих тварин іноді легко вполювати, тоді як в інший час двадцять байдарок витрачали пів дня на те, щоб зловити одну видру, і що ця тварина, як відомо, вириває стрілу зі свого тіла, щоб утекти. Перше занурення видри триває більше чверті години, друге – коротше, третє – ще коротше, і таким чином інтервали поступово зменшуються, поки, нарешті, вона втрачає можливість занурюватися.

Самка калана з дитинчам

Коли ці мисливці полююють на самку видри, що плаває зі своїм дитинчам, перед ними постає картина материнської любові, яка мусила б спонукати чутливий розум утриматися від своєї жорстокої мети; але кад'яцький чоловік, загартований у своєму ремеслі, не має таких слабкостей і не може пропустити випадку, щоб не кинути списа. Бідна переслідувана мати бере своє дитинча на руки, якщо можна так сказати, і пірнає разом із ним, щоб порятувати. Але, оскільки дитинча не може довго залишатися під водою, вона незабаром, скерована любов'ю, знову піднімається на поверхню, і в неї легко влучає зброя мисливців. Іноді мисливці застають її зненацька та розлучають з дитинчам, і в цьому випадку втрата її неминуча, бо дитинча неодмінно заберуть. А вона, почувши його крики, пливе, не боячись небезпеки, до тієї самої байдарки, де це відбувається. Кажуть, що якщо самка видри має із собою двох дитинчат, коли на неї нападають, то одного вона сама знищує або кидає напризволяще, щоб мати змогу краще захистити іншого.

Кадьякці, привчені з дитинства до цього способу полювання, дуже вправні в ньому. За гарної погоди вони відають напрямок руху видри під водою після занурення по бульбашках, що з'являються на поверхні. І в негоду вони так само добре знають його, оскільки видра завжди пливе проти вітру.

Уполювання морської видри є для цих людей справою великого тріумфу. Він виявляється криком, який видають одразу усі учасники ловитви. Потім з'ясовують, кому належить здобич. Найбільше право належить тому, хто першим поранив тварину; якщо ж кілька людей поранили її одночасно, то права сторона має перевагу над лівою, і чим ближче рана до голови, тим більшу вагу вона має за шкалою розподілу. Коли два або більше списів влучають в одну і ту ж частину тварини, а линви розірвані (Спис алеутів складається зі стрілки-гарпуна, що довгою линвою приєднується до рукоятки, яка після кидання списа лишається в руці мисливця. Примітка Ю.Лисянського: "линва гарпунів на морську видру робиться із сухожиль кита; один кінець кріпиться до списа знаряддя, а інший - до рукоятки" - О.М.), то перевагу визначає найдовший шматок линви. Через цю складність правил часто виникають суперечки, і в таких випадках викликають якого-небудь росіянина (тобто, службовця Російсько-Американської Кампанії - О.М.), щоб він вирішив справу."

Олександр Морозов (переклад з англійської за виданням: Lisianski, Urey. A Voyage round the World. London. 1814)

Меморіальний Музей Юрія Лисянського

Опубліковано Олександром Морозовим

 

 ·  Меморіальний Будинок-музей Юрія Лисянського в Ніжині. Розташований у старовинній будівлі XVIII століття, відомій в Ніжині як "Будиночок Лисянського" і пов'язаній з життям та діяльністю родини Лисянських, зокрема - батька видатного мореплавця-дослідника, колишнього козацького канцеляриста, ніжинського протоієрея Федора Лисянського. Тут. у Ніжині, пройшли дитячі роки нашого земляка-мандрівника, чиїм ім'ям сьогодні названі 7 географічних об'єктів на карті світу. Тут, під керівництвом батька-настоятеля, у невеличкій парафіяльній школі, яка збиралася в священичому будиночку, маленький Юрко опановував основи наук, які згодом допоможуть йому здійснити оповіяні мріями далекі навколосвітні мандри. У цьому році, 12 квітня, виповниться 250 років від дня народження Юрія Лисянського. У планах роботи музейників - повна реставрація старовинного будинку та створення сучасної, цікавої, інтерактивної експозиції.

За радянського часу, та й раніше, Юрій Лисянський, як і його колега Крузенштерн, називалися російськими мореплавцями. Російська імперія привласнювала не тільки землі, але й імена. Хоча насправді Адам Йоган фон Крузенштерн - естляндський барон німецького походження з-під Ревеля (зараз місто Тарту в Естонії), а Юрій Лисянський – нащадок шляхетного козацького роду гербу "Лис" з Ніжина, де його батько-священник служив у церкві Івана Богослова. Донині збереглися і церква, і могила батька-священника біля неї, і будиночок Лисянського. Ось у ньому тепер і створюється меморіальний музей видатного мореплавця!.. Наш музей буде розповідати про ніжинське козацьке коріння нашого славнозвісного земляка, про його босоноге дитинство у рідному Ніжині, про мандри під вітрилами та небезпечні пригоди у різних таємничих куточках світу, про зустріч з першим президентом Сполучених Штатів Америки Джорджем Вашингтоном та спілкування з аборигенами-канібалами на тропічному острові Нуку-Хіва... А ще - про наукову та літературну працю Юрія Лисянського, який залишив цікаві описи своїх пригод та мандрівок. Отже, наш музей готує захоплюючу розповідь для усіх своїх відвідувачів. Ми мріємо наповнити його українським духом, духом козацької звитяги, високої духовності, прагнення до пізнання нового й пошуку нових непроторених доріг - усім тим, чим кілька століть тому дихали й надихалися мешканці будиночку Лисянського. Попереду ще багато роботи. Власне сам будинок потребує ретельної реставрації та пристосування під потреби музею відповідно до сучасних технічних та естетичних вимог. Потрібно зібрати цінну архівну інформацію та чимало цікавих експонатів, які допоможуть розкрити тему, заявлену у назві музею. Зрештою, експозиція потребує сучасного художньо-естетичного оздоблення... Зрозуміло, що зараз, коли триває війна з підступним ворогом, нам важко планувати нашу подальшу діяльність, яка, безумовно, потребує певних фінансових витрат... Але ми віримо в найкраще та впевнено дивимося у майбутнє! Ми, колектив працівників музею та однодумців-ентузіастів, віримо, що настане день і наш новостворений Меморіальний будинок-музей Юрія Лисянського радо відкриє двері для своїх відвідувачів! А поки-що, до 260-річчя нашого видатного земляка, ми створили тимчасову виставку, яка розповідає про історію козацького роду Лисянських та навколосвітні подорожі її найяскравішого представника Юрія Лисянського. Відкриття виставки відбулося 12 квітня 2023 року, в день народження мандрівника.

Окрім пам'ятко-охоронної, дослідницької пізнавальної та науково-просвітницької, сучасний музей виконує ще одну важливу функцію - реабілітаційну. Ми всі вже тривалий час живемо у стресовій ситуації війни, коли людське життя перебуває під постійною загрозою, коли щодня люди стають свідками жорстоких бомбардувань наших мирних міст і сіл ворожими ракетами, коли на фронті щодня гинуть найкращі захисники батьківщини... Можливості нашої психіки не безмежні, вона не витримує такої постійної напруги. Виникає посттравматичний стресовий розлад (ПТСР), який супроводжується нервовими зривами, депресивним станом, соматичними проявами, девіантною поведінкою та іншими негативними проявами... Тому, навіть в умовах війни, треба давати відпочинок нервовій системі, відволікати себе від поганих думок, заряджатися позитивними емоціями. І це все заради того, щоб відновити свої внутрішні сили, підвищити працездатність та стійкість для подальшої боротьби! Найкращим засобом для відновлення сил, зцілення душі та розуму є музей. Тут на вас чекають цікаві сюжети та атмосфера, які дозволять здійснити захоплюючу подорож у часі та просторі, і водночас, доторкаючись до історії, осмислити своє власне життя, життя нашого народу, дати відповіді на важливі світоглядні питання... Отже, Меморіальний Музей Юрія Лисянського запрошує на захоплюючі, пізнавальні екскурсії усіх бажаючих! На прикладі життя шляхетної козацької родини Лисянських наш музей розповідає про складний період історії Гетьманщини-України другої половини 18 - початку 19 століття. Про те, як російський імперіалізм нищив рештки української автономії, намагався звести нанівець пам'ять про героїчне козацьке минуле українців. Нищив, а таки не винищив! Нащадки козаків зберігали та передавали своїм спадкоємцям дух волелюбних дідів та прадідів.

Музей - це надзвичайно дієвий засіб патріотичного виховання юнацтва! Саме тут ви зможете доторкнутися до живої історії краю, дізнатися про минуле нашого міста, про видатних земляків, що своїми вчинками уславили рідний Ніжин. Ніжинський Меморіальний будинок-музей Юрія Лисянського навіть в умовах військового стану не припиняв своєї науково-дослідницької діяльності, а відтепер ще й поновив екскурсійно-просвітницьку роботу. Поки що, на жаль, в режимі попереднього замовлення. Домовитися про екскурсію по виставці "Мандрівник козацького роду", присвяченій видатному землякові-мореплавцю Юрію Лисянському, ви зможете за телефонним номером 0960416106. Ласкаво просимо до музею!

Дякуємо нашим героїчним військовим, віримо в нашу неминучу перемогу! Слава Україні!