В Бучі досі залишився будинок представника знаменитого козацького роду Юрія Лисянського
Дослідження публікується вперше!
Олена Плаксіна, краєзнавець, автор книг та фільмів з історії Приірпіння, розробник туристичних маршрутів
«Немає праці, яку я не погодився б подолати, немає небезпеки, яку я б не переніс, тільки б доставити честь і славу своєму прапору новими відкриттями», – так писав відважний мандрівник – український Магеллан – Юрій Лисянський, який увійшов в історію, перш за все, як учасник Першої російської навколосвітньої морської експедиції.
Призвищем Лисянського названо острів на Гаваях, півострів, протока та річка на Алясці, гора на Сахаліні. Він був мореплавцем і мандрівником, дослідником, лінгвістом, географом, етнографом, океанологом, картографом, художником та першим вітчизняним письменником-мариністом. У 1812 році власним коштом видав двутомник «Путешествие вокруг света на корабле «Нева» в 1803-1806 годах». Сам переклав англійською і перевидав в Англії у 1813 р. Примірник книги у розкішнній червоній саф’яновій палітурці із золотими обрізами зберігався у бібліотеці короля Георга IV у Карлтоні. А зараз – у англійської королеви в Лондоні.
Зібрані Лисянським колекції мушель, коралів, етнографічних матеріалів та зброї стали надбанням для наукових досліджень та зберігаються у музеях Санкт- Петербурга.
Навколосвітню подорож здійснив разом із Крузенштерном, широко відомим. Але чомусь ім‘я Лисянського, незважаючи на такий величезний перелік заслуг, тільки зараз починає проходити шлях від забуття до визнання.
Мореплавець із козацької еліти Гетьманщини
Родина дворян Лисянських посідає особливе місце в історії України. Лисянські належали до козацької еліти Гетьманщини. Представники роду внесені до козацького реєстру 1649 року.
Засновниками ніжинської гілки Лисянських, з якої походив мореплавець, став покозачений шляхтич Стефан, який у другій половині ХVII ст. після звільнення з кримського полону оселився на Полтавщині.
Батько мореплавця, Федір Герасимович, теж спочатку обрав військову кар’єру, та згодом перейшов канцеляристом до Київської духовної консисторії, де отримав сан священика та був призначений на парафію Івана Богослова в Ніжин.
Риса служіння людям, Богу буде притаманна всім представникам роду. Тільки одні оберуть військову кар’єру, інші – духовне служіння. Яскравими прикладами є: старший син Федора Лисянського – Іван, став священиком, молодші – Ананій та Юрій закінчили Кронштадський морський кадетський корпус. Ця ж історія повториться і з синами та правнуками Юрія Федоровича.
Цікавість викликає і родовє ім’я Лисянських – Юрій. Воно буде передаватися з покоління в покоління. Цим іменем Федір Герасимович назвав свого сина, майбутнього мандрівника, який народився в День Святого Юрія у 1773 році. Але в усіх архівних документах України вживається інша транскрипція – Георгій. Дослідники стверджують, що в ті часи за церковними канонами різниці між цими іменами не було. Правнука мандрівника теж назвуть Юрієм, але і він в архівних документах вказаний як Георгій.
Нам, бучанцям, правнук Лисянського знайомий як Георгій Іванович Лисянський – сусід по дачі Булгакових. До речі, на відміну від дачі Булгакових, його будинок зберігся.
Хто ж такий Георгій Лисянський?
Історії відомо, що у мореплавця Юрія Федоровича Лисянського були діти, хоча інформації про їхнє життя мало, що ускладнює дослідження роду Лисянських.
Відомо, що прийомний син Юрія Федоровича, від першого шлюбу його дружини, закінчив Пажеський корпус, служив у гвардії. Доньки: Марія та Катерина – успішно вийшли заміж. Старший син Олександр, який теж закінчив Пажеський корпус, служив у Кірасирському полку.
Середній син Юрій виховувався в Морському кадетському корпусі, потім служив у кавалерії, після смерті батька, звільнився з армії і став самовідданим подвижником віри в Христа на Святій Афонській горі, де і знайшов вічний спокій.
Молодший син Платон не тільки повторив шлях батька, морського офіцера, але й став адміралом російського флоту.
До якої гілки роду Лисянських належав Георгій Іванович, сказати важко. Але точно відомо, що він був нащадком Лисянських по чоловічій лінії, адже не змінив прізвище.
Беззаперечним доказом його приналежності до роду великого мореплавця є напис на його пам’ятнику на Лук’янівському кладовищі: «Протодиакон Володимирского Собора Лисянский Юрий Иванович (1858-1936) правнук русского флотоводца капитана первого ранга Лисянского Ю.Ф. (1773-1837)»
Юрій (Георгій) Лисянський народився у 1858 році в родині священика. З раннього дитинства допомагав у службі батьку, який, помітивши музичні здібності, віддасть сина на навчання до Київської духовної семінарії.
Юрій Іванович поступає на музичне відділення, по закінченню якого у 1890 році, отримує посаду псаломщика (регента) в приході села Колодисте на Звінигородщині, де створює хор із селянських хлопчиків та навчає їх нотної грамоти.
Свій досвід опише в докладному описі навчання дітей співочому мистецтву. Це стане основою його книги, яка вийшла 1897-го рокув Києві у видавництві Стефана Кульженка. Книга «Досвіт облаштування церковного хору переважно з селянських хлопчиків» обсягом 86 сторінок, з нотами та церковною піснею, була дуже популярною. У 1900 її ще раз перевидав Кульженко, а потім ще двічі книга буде перевидана в ще одній легендарній друкарні – Григорія Корчак-Новицького, де наприкінці ХІХ ст вийдуть першодруки українських авторів, зокрема, Тараса Шевченка, Марка Вовчка та інших.
Друкарня Корчак-Новицького надрукувала і ще одну працю Лисянського – «Краткое изъяснение православно-христианского вероучения применительно к пониманию детей школьного возроста». Сама назва вказує на те, що автор глибоко знав дитячу психологію.
Григорій Лисянський працював і в Києві, у Кадетському корпусі, куди влаштувався 1893-го року.
Київ завжди був визнаним центром православ’я – Другим Єрусалимом, тому не дивно, що 1 вересня 1896 року у присутності імператорської родини Романових, сановників, вищого духовенства і кліру митрополит Київський Іоаннікій освятив новозбудований Свято-Володимирський собор.
З цього моменту Георгій Лисянський служив у Володимирському соборі, спочатку дияконом, а потім протодияконом. Незабаром при Соборі була відкрита і школа писемності, де з 1910 року Георгій Лисянський працював законовчителем і завідуючим.
БУЧА
З кінця 1890-х років Георгій Іванович був добре знайомий з Опанасом Івановичем Булгаковим. Ця дружба почалася ще в роки, коли Лисянський навчався у семінарії. Хоча Київська духовна семінарія була окремою школою, однак, вона тісно була пов’язана з Київською академією, де викладав церковну історію Опанас Іванович Булгаков.
У київських довідниках початку ХХ століття можна побачити прізвище Георгія Лисянського, який мав дачу по Васильківському проспекту у Бучі.
Цікавим фактом із життя Лисянського є те, що він був завзятим бджолярем. Тому і дачу придбав там, де була розкішна природа: ліс, ріка, озера та поля, – все, що необхідно для комфорту пасіки.
У 1913-1914 роках, спочатку у журналі, що видавався при Київській Духовній семінарії «Руководство для сельских пастырей», а потім у видавництві Корчак-Новицького виходить його ще одна книга «Беседы по пчеловодству» обсягом 580 сторінок з ілюстраціями та таблицями.
Цю книгу він написав у вигляді бесід. Одразу зрозуміло, що автор – практик: він ділиться своїм досвідом у доступній та цікавій формі. Тому ця книга стала настільною для багатьох поколінь бджолярів. Вона і зараз передруковується і користується великим попитом.
Георгій Лисянський любив життя, він був одружений з Катериною Петрівною, мав сина Георгія і доньку Марію.
Але грянула революція. Біьшовики почали тотальне винищення православного духівництва і всього, що було зв’язано з церквою. У 1917 році Київська духовна семінарія, яку закінчив Георгій Лисянський, планувала урочисто відсвяткувати свій 100-літній ювілей. Підготовка до святкування тривала кілька років, однак, війна та революційні події не дозволили відзначити ювілей.
Георгій Лисянський не міг прийняти дії нової влади і у 1922 році вступив у київську групу білого духовенства і мирян «Жива церква».
У 1929 році Володимирський собор був закритий, перетворений на Музей антирелігійної пропаганди. Під дію революційного розпорядження потрапила і Києво-Печерська Лавра.
Нам не відомо, що стало останньою краплею терпіння для Георгія Лисянського – постанова Політбюро про знесення святині – Михайлівського собору чи репресії над духовенством. Але нам точно відомо, що 1936-го року перестало битися серце протодиякона Володимирського собору отця Юрія.
***
Якщо його прадід, відважний мандрівник Юрій Федорович Лисянський здійснив свій подвиг в матеріальному світі – земному, то Юрій Іванович Лисянський – в духовному. Перший отримав славу від людей, другій – від Бога.
Немає коментарів:
Дописати коментар