На загальнодержавному рівні відзначимо 250-річчя від дня народження Юрія Лисянського
04.11.2020 11:46
0
"Упевнено рухаємося уперед!!! За ініціативи управління культури і туризму та Ніжинського краєзнавчого музею Ніжинська міська рада звернулась до Міністерства культури та Інституту національної пам'яті з пропозицією про відзначення у 2023 р. на загальнодержавному рівні 250-річчя від дня народження видатного мореплавця Юрія Лисянського. 27 жовтня до міської ради надійшла відповідь за підписом заступника міністра Ростислава Карандєєва із позитивною відповіддю. Крім всього іншого у листі зазначається "...Водночас важливо популяризувати не лише постать Лисянського, його досягнення в мореплавстві, географії, океанології, етнографії, а й місто Ніжин, звідки походив мореплавець, та де донині зберігся будинок його батьків..."
Український інститут національної пам'яті врахує дату при підготовці проекту Постанови Верховної Ради України "Про відзначення пам'ятних дат і ювілеїв у 2023 році"", - повідомляє Ніжинський краєзнавчий музей ім. Івана Спаського.
У 2023 році Ніжин буде святкувати 250-річчя від дня народження Юрія Федоровича Лисянського – українського мореплавця, географа, письменника, океанографа. Ніжин.Сіty поспілкувався з Олександром Морозовим – науковим співробітником музею імені Юрія Лисянського, директором бібліотеки Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя, членом національної спілки краєзнавців України.
Пам’ятник Юрію Лисянському у Ніжині
– Олександре Сергійовичу, Ви досліджуєте життєвий шлях Юрія Лисянського. Чому обрали саме його?
– Я ніколи не думав, що буду займатись Юрієм Лисянським... Ніжинці насправді мало що знають про нього. Що нам відомо? Моряк, народився у Ніжині, батько був священиком, здійснив навколосвітню подорож… Ось, мабуть, і все!..
Особисто для мене головним поштовхом стала книжкова виставка до 240-річчя від дня народження Лисянського, яку ми зробили в бібліотеці університету у 2013 році. Під час підготовки ми зрозуміли, що у колекції нашого Музею рідкісної книги збереглося чимало книжок, присвячених і самому Лисянському, і його навколосвітній експедиції. Є декілька унікальних книг, які, за розповідями «старожилів» бібліотеки, були подаровані самим мореплавцем!. Про це навіть писали місцеві газети, але ні довести, ані спростувати це твердження ми не могли: дарчих написів на них, звісно, ніяких не було… Ось у мене і з’явилося бажання з’ясувати, чи дійсно ці книги – подарунок Юрія Лисянського.
Півтора року копирсання у ніжинських архівах виявились не даремними: вдалося знайти листування Лисянського з дирекцією Гімназії Вищих Наук князя Безбородька, з якого випливало, що ці книги дійсно він подарував у 1824 році. Загалом було два комплекти видань, і у мене є підозри, що один комплект був особистим дарчим написом Юрія Федоровича. Але, на жаль, цей комплект пропав з бібліотеки ще у ХIХ столітті… Куди саме він подівся – ніхто не знає. На сьогодні зберігся лише один комплект – двотомник дорожніх нотаток Юрія Лисянського «Подорож довкола світу» та атлас до нього – «Зібрання карт та малюнків до подорожі капітана Ю. Лисянського» (Санкт-Петербург, 1812). Водночас пощастило натрапити на інші документи, у яких розповідається про родину Лисянських.
Згодом ми порівняли цю інформацію з тією, що вже була опублікована в монографіях, й зрозуміли, що багато чого про видатного першопрохідця з Ніжина ми насправді не знаємо. Відтоді я розпочав відшукувати всю наявну інформацію. У нас був певний позитивний досвід: у 2018 році ми, спільно з ніжинськими ентузіастами, відкрили меморіальну кімнату Ю. Лисянського у Музеї рідкісної книги, де тепер постійно експонуються подаровані мореплавцем книжки. У листопаді цього року виповнюється 250-річчя друга й соратника Лисянського по навколосвітнім мандрам – Адама Йогана фон Крузенштерна. Цю подію будуть святкувати на батьківщині адмірала, в Естонії. Отже, ми вирішили, що нам у Ніжині треба зробити теж саме, оскільки у 2023 році своє 250-річчя відзначатиме і Юрій Федорович Лисянський. До речі, ювілей нашого земляка потрапив до національного календаря пам’ятних дат і буде відзначатися на державному рівні.
– Цікавих фактів, пов’язаних з Юрієм Федоровичем, чимало. Чи знаєте Ви щось особливе?
Є такі дуже цікаві, але промовисті дрібниці… Наприклад, з’ясувалося, що у навколосвітній подорожі Крузенштерна супроводжував його улюблений пес – рудий спаніель! А щодо Лисянського, то у нас була напівжартівлива дискусія, чи варто у нашу музейну експозицію вміщати люльку. Чи палив наш земляк?
Адже ж відомо, що моряки зазвичай палять тютюн, але немає жодного зображення Лисянського з люлькою! Але зовсім нещодавно ми знайшли в мемуарах інших учасників навколосвітньої мандрівки, що Лисянський дійсно палив люльку! Для мене це був дійсно цікавий факт, про який я не знав.
– Мені відомо, що Ви займаєтесь створенням меморіального музею Юрія Лисянського. Що саме Вас надихнуло на цю нелегку справу?
Мабуть, усе-таки сама постать Лисянського. Якщо ближче познайомитися з документами, мемуарною літературою, архівами, то стає зрозумілим, що у цієї людини був надзвичайний життєвий шлях. Якщо про навколосвітню експедицію Крузенштерна-Лисянського зняти кіно, то вийде бестселер не гірше, ніж «Пірати Карибського моря»! Там були справжні морські пригоди! Наприклад, виникали збройні сутички з американськими індіанцями на Алясці! Або, під час відвідання Маркизьких островів, Лисянському довелося спілкуватися з ніг до голови татуйованими представниками місцевого племені канібалів…
Гіпсова копія ритуальної маски з Аляски
Ці дикуни-людожери показували мандрівникам дбайливо збережені черепи з’їдених ними ворогів… До речі, Лисянський був першим дослідником, який склав словник їхньої мови. Були й справжні катастрофи. Одного разу під час жорстокого шторму вітрильники «Нева» та «Надія», якими командували Лисянський та Крузенштерн, наблизилися один до одного на небезпечну відстань, яка складала лічені сантиметри… Аварія ледь не сталася через помилку матроса, який переплутав команду капітана і у невірному напрямку повернув штурвал. Члени експедиції ледь не загинули разом з обома кораблями, і Лисянський в гніві дав гучного ляпаса бідоласі – винуватцю пригоди. Були й відкриття нових загадкових земель, коли корабель Лисянського у жовтні 1805 року сів на мілину біля нікому невідомого острова. Юрій Федорович був першим європейцем, який уперше ступив ногою на його берег та наніс на карти. Тепер цей острів носить його ім’я і входить до складу заповідного Гавайського архіпелагу (США)… Траплялись також непорозуміння поміж членами екіпажів. Нерідко суперечки між офіцерами закінчувалися викликами на дуель. Були й, на жаль, смертельні випадки через хвороби або банальну неуважність та порушення техніки безпеки матросами… На «Надії» трапилося самогубство: за два тижні до завершення експедиції не витримав і застрелився молодий офіцер. Мали місце й психологічні проблеми, оскільки перебування замкненого чоловічого колективу у обмеженому просторі, в екстремальних умовах, що тривали практично три роки, виявилось дуже непростим. Лисянський з Крузенштерном не стали винятком: між двома друзями та капітанами виникали суперечки, які згодом призвели до певного охолодження стосунків. Але, незважаючи на непорозуміння, вони на все життя зберегли повагу та шанобливе ставлення один до одного! На основі щоденників учасників подорожі можна написати гарний пригодницький роман, який буде надзвичайно читабельним. Можна навіть сподіватись на літературну премію! Думаю, це в нас ще попереду. Письменники вже працюють!
– Ви досить довго вивчаєте літературу, пов’язану з мореплавцем –Лисянським. Чи виникало у Вас бажання написати про моряка особисто?
Виникало. Вже більше року виношую в голові ідею книги. Я хочу написати документально обґрунтовану науково-популярну біографію Юрія Федоровича Лисянського, бо все те, що написано зараз – це белетристика. Тобто, про нього писали переважно письменники, а не історики. Вони не мали у своєму користуванні архівних документів. Думаю, сьогодні це завдання ми можемо виконати. Тим паче, дата – 250 років до цього нас спонукає.
– Олександре Сергійовичу, чи планували Ви відкрити музей Лисянського раніше? Якщо так, то яка причина невдачі?
Ну, власне, ми не є авторами цієї ідеї. Про створення меморіального музею Юрія Лисянського ніжинські музейники та історики-краєзнавці говорили ще з кінця 1980-х років. Напередодні 1000-ліття Ніжина, яке відзначали у 1993 році, місцева влада підтримала цю ініціативи і записала її у свої плани на майбутнє… Але проблема полягала у тому, що в будинку, де мешкала родина Лисянських, та у церкві Іоана Богослова, де батько-священик Федір Лисянський власноруч у 1773 році похрестив свого новонародженого сина – майбутнього навколосвітнього мандрівника, розташовувалася Ніжинська філія Чернігівського обласного архіву. Щоб зробити музей треба було кудись перенести архів – а це тисячі й тисячі дуже цінних історичних документів! Справа з переселенням архіву тривала понад 25 років і, нарешті, у минулому році архів отримав нове місце для розташування, а церква була передана релігійній громаді. Тепер у храмі відновлюються богослужіння. Що стосується будинку Лисянського, то у грудні 2019 року депутати ніжинської міської ради одноголосно підтримали його передачу на баланс Ніжинського краєзнавчого музею під створення меморіальної експозиції видатного українського мореплавця. Власне, відтепер цим ми й займаємося.
– Чи є ті, хто допомагають Вам у створенні музею?
Безумовно. Без волонтерів та меценатів створити сучасний музей практично «з нуля» дуже складно. Поки що штат музею Лисянського (а це за своїм статусом є відділ Ніжинського краєзнавчого музею імені Івана Спаського) складається з одного наукового співробітника. Також над цим, певною мірою, працює практично весь колектив краєзнавчого музею. Активну позицію займають міський голова та депутати Ніжинської міської ради. Особливо велика наша вдячність директору краєзнавчого музею Дудченку Генадію Миколайовичу, який дуже багато зусиль, у першу чергу адміністративних, докладає до цієї справи. У нас є також низка громадських активістів, які допомагають музею розшукувати нові цікаві експонати. Адже в Ніжині дуже важко з морською атрибутикою, без якої наш музей просто неможливий. Ми співпрацюємо з іншими музеями та архівними установами, військово-сторичними товариствами, Асоціацією ветеранів Військово-Морських Сил України, окремими ентузіастами…
Ми хочемо не тільки відтворити побут родини священика – нащадка ніжинської козацької старшини ХVIII-ХІХ століття, але й цікаво розповісти про подорожі, наукові відкриття та морські пригоди його видатного сина-мореплавця. Можу сказати, що нам вже вдалося отримати деякі унікальні експонати, завдячуючи допомозі небайдужих ніжинців.
– На Вашу думку, чи популярним буде музей серед ніжинців?
Мені б дуже хотілось, щоб він був популярним. Я вважаю, що для сухопутного Ніжина тема морських пригод є дуже цікавою, тим більше, що у нас дійсно є багато цікавого, про що варто розповісти! – Є інформаціє, що влітку проходили археологічні розкопки на території будинка Лисянських. Чи було виявлено цікаві речі? Так, безумовно. Археологам вдалося простежити історію садиби. Знайдено дуже багато залишків посуду, і не тільки часів Лисянського, але навіть ХІІ-ХІІІ століття! Отже, вже у той час тут жили люди. Деякі тарілки нам вдалось відновити за їхніми фрагментами. Тепер можна уявити, яким посудом користувалась родина Лисянських. Чимало знахідок мали сліди перебування у пожежі. Відомо, що 1797 року в Ніжині була велика пожежа – місто горіло майже два тижні. Нам вдалося натрапити на сліди цієї нищівної катастрофи… Дуже цікавими, на мій погляд, є фрагменти пічних кахлів та уламки старовинних скляних кухолів XVIII століття.
– Чи з’являється останнім часом якась цікава література, нові публікації, пов’язані з Юрієм Федоровичем?
Безперечно. За останні три роки в Україні надрукували декілька дуже цікавих книжок. Одна з них – це власне праця самого Ю. Ф. Лисянського, його мандрівні нотатки «Навколосвітня подорож на шлюпі «Нева»», видані київським видавництвом «Темпора» наприкінці 2019 року. Ми пишаємося, що в основу цього видання покладено ніжинський примірник книжки Лисянського – його власноручний дарунок з нашого музею… Також у Ніжині була перевидана дуже цікава монографія під назвою «Тричі перший. Видатний мореплавець та географ – Юрій Лисянський». Автор книги – Віктор Шевченко, професор кафедри географії Київського університету, який певний час також працював у нашому Ніжинському університеті імені Миколи Гоголя. Він, практично уперше в Україні, 2003 року власним коштом видав книжку, у якій не тільки подав біографію Ю .Лисянського, але й першим назвав його саме українським мореплавцем. У 2020 році ми перевидали цю книгу в кращому поліграфічному виданні. Буквально два тижні тому у Києві, у Київському яхт-клубі, відбулася презентація дуже цікавого літературного видання – першої вітчизняної белетризованої біографії нашого земляка Юрія Лисянського. Відомий письменник-мариніст Антон Санченко назвав свою вікі-повість «Круз та Лис. Напередодні». До речі, автор книги – сам досвідчений моряк. Він активно допомагає нам «розкручувати» (у гарному сенсі цього слова!) тему Лисянського в Україні. Я знаю, що книжка вже є у декого з ніжинців, і є вже перші захопливі відгуки. Зберігаючи інтригу, не буду розкривати сюжет, а запропоную читачам особисто познайомитися з цим твором і самостійно скласти про нього уявлення! Скажу тільки одне: книга для гурманів, не пошкодуєте!
– У колекції майбутнього музею Лисянського вже є велика кількість експонатів. Чи є такий, який Вам подобається найбільше?
Таких у мене декілька. Один з них – це модель (детальна реконструкція) шлюпа «Нева», на якому здійснив навколосвітню експедицію Юрій Федорович Лисянський. Про цю модель ми мріяли дуже давно і шукали майстра, який візьметься за роботу. Пам’ятаю, що у 2004 році ми таки знайшли майстра, який погодився взятися за «Неву», але він запросив надзвичайно значну суму за роботу… Ми були змушені відмовитися від співпраці. Але два роки тому нам вдалося познайомитися з дуже цікавою людиною – киянином Валентином Степановичем Яковенком, ветераном Військово-Морського Флоту, справжнім моряком і майстром, як кажуть, «золоті руки»… Він погодився зробити модель «Неви» для ніжинського музею. Працював майже півтора роки: вивчав архівні матеріали, розробляв технічні креслення, власноручно виточував усі деталі… Майстер категорично відмовився від оплати праці, аргументуючи її як подарунок для музею. Ми дуже пишаємось нашою «Невою». Це, безумовно, один з ключових експонатів нашого музею!
Олександр Морозов та Валентин Яковенко
Інший, зовсім не показний, але дуже цінний предмет – це справжній компас кінця XVIII століття, призначений для топографічної зйомки та складання карт, виготовлений відомою берлінською фірмою майстра навігаційного обладнання на прізвище Елкнер. Нам його пощастило придбати у звичайного торговця кольоровими металами. Відтепер ми маємо справжній навігаційний прилад часів Юрія Лисянського! Коли влітку у садибі Лисянського розпочалися археологічні розкопки, то першою цікавою знахідкою археологів стала… Щоби ви думали? Справжня козацька люлька! Досить символічно, оскільки Юрій Федорович Лисянський походив з ніжинської козацької родини!
– Можливо на останок Ви хотіли б щось додати від себе?
По-перше, хочу порадити ніжинцям обов’язково прочитати книжку «Круз та Лис. Напередодні» Антона Санченка. Автор, наскільки я знаю, вже активно працює над продовженням повісті. Будемо сподіватись що він напише захоплюючу трилогію про нашого земляка та його пригоди. По-друге, закликаю ніжинців долучитися до поповнення музею Юрія Лисянського цікавими експонатами. Ми хочемо створити сучасний, захоплюючий, інтерактивний, естетичний та пізнавальний музей, у якому буде цікаво і дорослим, і дітям.
Спілкувався ОЛЕКСАНДР ВОРОНУХА ______________________________________________________________________________ Ніжатин 07/11/2020
Олександр Морозов: Про унікальність Ніжинського музею Юрія Лисянського. Цікаве інтерв’ю
Олена Плаксіна, краєзнавець, автор книг та фільмів з історії Приірпіння, розробник туристичних маршрутів
«Немає праці, яку я не погодився б подолати, немає небезпеки, яку я б не переніс, тільки б доставити честь і славу своєму прапору новими відкриттями», – так писав відважний мандрівник – український Магеллан – Юрій Лисянський, який увійшов в історію, перш за все, як учасник Першої російської навколосвітньої морської експедиції.
Призвищем Лисянського названо острів на Гаваях, півострів, протока та річка на Алясці, гора на Сахаліні. Він був мореплавцем і мандрівником, дослідником, лінгвістом, географом, етнографом, океанологом, картографом, художником та першим вітчизняним письменником-мариністом. У 1812 році власним коштом видав двутомник «Путешествие вокруг света на корабле «Нева» в 1803-1806 годах». Сам переклав англійською і перевидав в Англії у 1813 р. Примірник книги у розкішнній червоній саф’яновій палітурці із золотими обрізами зберігався у бібліотеці короля Георга IV у Карлтоні. А зараз – у англійської королеви в Лондоні.
Зібрані Лисянським колекції мушель, коралів, етнографічних матеріалів та зброї стали надбанням для наукових досліджень та зберігаються у музеях Санкт- Петербурга.
Навколосвітню подорож здійснив разом із Крузенштерном, широко відомим. Але чомусь ім‘я Лисянського, незважаючи на такий величезний перелік заслуг, тільки зараз починає проходити шлях від забуття до визнання.
Мореплавець із козацької еліти Гетьманщини
Родина дворян Лисянських посідає особливе місце в історії України. Лисянські належали до козацької еліти Гетьманщини. Представники роду внесені до козацького реєстру 1649 року.
Засновниками ніжинської гілки Лисянських, з якої походив мореплавець, став покозачений шляхтич Стефан, який у другій половині ХVII ст. після звільнення з кримського полону оселився на Полтавщині.
Батько мореплавця, Федір Герасимович, теж спочатку обрав військову кар’єру, та згодом перейшов канцеляристом до Київської духовної консисторії, де отримав сан священика та був призначений на парафію Івана Богослова в Ніжин.
Риса служіння людям, Богу буде притаманна всім представникам роду. Тільки одні оберуть військову кар’єру, інші – духовне служіння. Яскравими прикладами є: старший син Федора Лисянського – Іван, став священиком, молодші – Ананій та Юрій закінчили Кронштадський морський кадетський корпус. Ця ж історія повториться і з синами та правнуками Юрія Федоровича.
Цікавість викликає і родовє ім’я Лисянських – Юрій. Воно буде передаватися з покоління в покоління. Цим іменем Федір Герасимович назвав свого сина, майбутнього мандрівника, який народився в День Святого Юрія у 1773 році. Але в усіх архівних документах України вживається інша транскрипція – Георгій. Дослідники стверджують, що в ті часи за церковними канонами різниці між цими іменами не було. Правнука мандрівника теж назвуть Юрієм, але і він в архівних документах вказаний як Георгій.
Нам, бучанцям, правнук Лисянського знайомий як Георгій Іванович Лисянський – сусід по дачі Булгакових. До речі, на відміну від дачі Булгакових, його будинок зберігся.
Хто ж такий Георгій Лисянський?
Історії відомо, що у мореплавця Юрія Федоровича Лисянського були діти, хоча інформації про їхнє життя мало, що ускладнює дослідження роду Лисянських.
Відомо, що прийомний син Юрія Федоровича, від першого шлюбу його дружини, закінчив Пажеський корпус, служив у гвардії. Доньки: Марія та Катерина – успішно вийшли заміж. Старший син Олександр, який теж закінчив Пажеський корпус, служив у Кірасирському полку.
Середній син Юрій виховувався в Морському кадетському корпусі, потім служив у кавалерії, після смерті батька, звільнився з армії і став самовідданим подвижником віри в Христа на Святій Афонській горі, де і знайшов вічний спокій.
Молодший син Платон не тільки повторив шлях батька, морського офіцера, але й став адміралом російського флоту.
До якої гілки роду Лисянських належав Георгій Іванович, сказати важко. Але точно відомо, що він був нащадком Лисянських по чоловічій лінії, адже не змінив прізвище.
Беззаперечним доказом його приналежності до роду великого мореплавця є напис на його пам’ятнику на Лук’янівському кладовищі: «Протодиакон Володимирского Собора Лисянский Юрий Иванович (1858-1936) правнук русского флотоводца капитана первого ранга Лисянского Ю.Ф. (1773-1837)»
Юрій (Георгій) Лисянський народився у 1858 році в родині священика. З раннього дитинства допомагав у службі батьку, який, помітивши музичні здібності, віддасть сина на навчання до Київської духовної семінарії.
Юрій Іванович поступає на музичне відділення, по закінченню якого у 1890 році, отримує посаду псаломщика (регента) в приході села Колодисте на Звінигородщині, де створює хор із селянських хлопчиків та навчає їх нотної грамоти.
Свій досвід опише в докладному описі навчання дітей співочому мистецтву. Це стане основою його книги, яка вийшла 1897-го рокув Києві у видавництві Стефана Кульженка. Книга «Досвіт облаштування церковного хору переважно з селянських хлопчиків» обсягом 86 сторінок, з нотами та церковною піснею, була дуже популярною. У 1900 її ще раз перевидав Кульженко, а потім ще двічі книга буде перевидана в ще одній легендарній друкарні – Григорія Корчак-Новицького, де наприкінці ХІХ ст вийдуть першодруки українських авторів, зокрема, Тараса Шевченка, Марка Вовчка та інших.
Друкарня Корчак-Новицького надрукувала і ще одну працю Лисянського – «Краткое изъяснение православно-христианского вероучения применительно к пониманию детей школьного возроста». Сама назва вказує на те, що автор глибоко знав дитячу психологію.
Григорій Лисянський працював і в Києві, у Кадетському корпусі, куди влаштувався 1893-го року.
Київ завжди був визнаним центром православ’я – Другим Єрусалимом, тому не дивно, що 1 вересня 1896 року у присутності імператорської родини Романових, сановників, вищого духовенства і кліру митрополит Київський Іоаннікій освятив новозбудований Свято-Володимирський собор.
З цього моменту Георгій Лисянський служив у Володимирському соборі, спочатку дияконом, а потім протодияконом. Незабаром при Соборі була відкрита і школа писемності, де з 1910 року Георгій Лисянський працював законовчителем і завідуючим.
БУЧА
З кінця 1890-х років Георгій Іванович був добре знайомий з Опанасом Івановичем Булгаковим. Ця дружба почалася ще в роки, коли Лисянський навчався у семінарії. Хоча Київська духовна семінарія була окремою школою, однак, вона тісно була пов’язана з Київською академією, де викладав церковну історію Опанас Іванович Булгаков.
У київських довідниках початку ХХ століття можна побачити прізвище Георгія Лисянського, який мав дачу по Васильківському проспекту у Бучі.
Цікавим фактом із життя Лисянського є те, що він був завзятим бджолярем. Тому і дачу придбав там, де була розкішна природа: ліс, ріка, озера та поля, – все, що необхідно для комфорту пасіки.
У 1913-1914 роках, спочатку у журналі, що видавався при Київській Духовній семінарії «Руководство для сельских пастырей», а потім у видавництві Корчак-Новицького виходить його ще одна книга «Беседы по пчеловодству» обсягом 580 сторінок з ілюстраціями та таблицями.
Цю книгу він написав у вигляді бесід. Одразу зрозуміло, що автор – практик: він ділиться своїм досвідом у доступній та цікавій формі. Тому ця книга стала настільною для багатьох поколінь бджолярів. Вона і зараз передруковується і користується великим попитом.
Георгій Лисянський любив життя, він був одружений з Катериною Петрівною, мав сина Георгія і доньку Марію.
Але грянула революція. Біьшовики почали тотальне винищення православного духівництва і всього, що було зв’язано з церквою. У 1917 році Київська духовна семінарія, яку закінчив Георгій Лисянський, планувала урочисто відсвяткувати свій 100-літній ювілей. Підготовка до святкування тривала кілька років, однак, війна та революційні події не дозволили відзначити ювілей.
Георгій Лисянський не міг прийняти дії нової влади і у 1922 році вступив у київську групу білого духовенства і мирян «Жива церква».
У 1929 році Володимирський собор був закритий, перетворений на Музей антирелігійної пропаганди. Під дію революційного розпорядження потрапила і Києво-Печерська Лавра.
Нам не відомо, що стало останньою краплею терпіння для Георгія Лисянського – постанова Політбюро про знесення святині – Михайлівського собору чи репресії над духовенством. Але нам точно відомо, що 1936-го року перестало битися серце протодиякона Володимирського собору отця Юрія.
***
Якщо його прадід, відважний мандрівник Юрій Федорович Лисянський здійснив свій подвиг в матеріальному світі – земному, то Юрій Іванович Лисянський – в духовному. Перший отримав славу від людей, другій – від Бога.
Краєзнавець, автор книг: «Ірпінь знайомий та незнайомий» (2010); «Ірпінь - історія живе поруч» (2012); «Свято-Троїцька церква 100 років. Ірпінь» (2016); «Буча Булгаківська» (2011). Сценарист фільмів: «Ірпінь срібного віку» (режисер Ліна Агаркова), «Український Шекспір», консультант фільмів режисера Юрія Багрянцева «Приїрпіння», «Прогулянки вулицями Ірпеня». Автор туристичних маршрутів «Золоте кільце Приірпіння», «Поглянь, де ти живеш», «Перша лінія оборони Київа».
Робота щодо створення Меморіального будинку-музею Юрія Лисянського триває.
26 листопада відбулася робоча зустріч міського голови Олександра Кодоли з розробником дизайн- концепції Меморіального будинку-музею
Ю. Лисянського Олександром Антонцем, архітектором, директором Майстерні музейних проектів із м. Суми. На зустрічі були присутні заступник міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради Сергій Смага, начальник управління культури і туризму Тетяна Бассак, директор Ніжинського краєзнавчого музею імені Івана Спаського Геннадій Дудченко, науковий співробітник відділу «Меморіальний будинок-музей Юрія Лисянського» Олександр Морозов.
Міський голова зазначив , що місто Ніжин має унікальну архітектурну спадщину. В цьому напряму є багато проблемних питань і щодо збереження, і щодо відновлення пам’яток , а також проведення ремонтно-реставраційних робіт. Ці напрями потребують значних коштів, і, зрозуміло, що необхідно враховувати реальні можливості бюджету та активно залучати додаткові джерела фінансування.
Олександр Антонець ознайомив присутніх з методикою створення музейних експозицій музею Юрія Лисянського, поділився успішним досвідом концептуальних розробок інших музеїв, серед яких і літературно-меморіальний музей М.М.Коцюбинського( пам’ятка історії національного значення і візитівка Вінниці). Проєктант підкреслив значний культурно-історичний спадок Ніжина та важливість створення саме інтерактивних територій для розвитку туристичного потенціалу.
За словами директора краєзнавчого музею імені Івана Спаського Геннадія Дудченка, відділи музею активно осучаснюються, проводяться реекспозиційні роботи. Особливу увагу під час зустрічі було приділено саме новоствореному відділу «Меморіальний будинок-музей Юрія Лисянського».
Діалог пройшов в атмосфері конструктиву та узгодження подальших дій.
За інформацією управління культури і туризму
Ніжинської міської ради.
Додаткова інформація про відділ Ніжинського краєзнавчого музею імені Івана Спаського «Меморіальний будинок - музей Юрія Лисянського»
Відділ НКМ ім. І. Спаського «Меморіальний будинок-музей Юрія Лисянського» створено рішенням шістдесят третьої сесії Ніжинської міської ради № № 29-63/2019 від від 27 листопада 2019 р.
Відділ було створено на базі прийнятої в комунальну власність ніжинської міської громади будівлі - пам’ятки архітектури місцевого значення, охоронний №5570-ЧР, «Будинок, де народився Ю.Ф.Лисянський» (Рішення Ніжинської міської ради № №52-63/2019 від 03.12.2019 р.).
Рішенням шістдесят п’ятої сесії Ніжинської міської ради № 36-65/2019 від від 24 грудня 2019 р. будівлю було передано на баланс НКМ ім. І. Спаського.
Управлінням культури і туризму Ніжинської міської ради проведено робота щодо оформлення відповідної реєстраційної документації на будівлю.
1 лютого 2020 р. у штат НКМ ім. І. Спаського на 0,5 посади наукового співробітника відділу Меморіальний будинок-музей Юрія Лисянського прийнято Морозова О.С., який протягом лютого-листопада активно провадив роботу по збору експонатури, підготовці документації нового відділу.
За результатами цієї роботи у 2020 р. було здійснено:
1. Підготовано наукову концепцію відділу НКМ ім. І. Спаського.
2. Створено Фб-сторінку нового відділу та забезпечено регулярне її наповнення інформаційними матеріалами.
3. Проведено відбір експонатів з фондової колекції НКМ ім. І. Спаського для нової експозиції.
4. Організовано збір експонатів із залученням спонсорів, меценатів, благодійників, використанням системи Спільнокошт. В результаті зібрано бл. 300. Серед найзначніших:
- Зразки зброї к. ХУІІІ-поч. ХІХ ст. (муляжі та оригінали)
- Модель шлюпа «Нева» (виготовлена та передана музею майстром Яковенком В.С.)
- Секретер поч. ХІХ ст. (переданий Народним депутатом України В.Зубом)
- Картина «Козак Мамай»
- Компас ХУІІІ ст.
5. Підготовано до друку та опубліковано за кошти благодійників 2-ге видання біографії Ю.Лисянського: Шевченко В.О. Тричі перший: видатний український мореплавець та географ Юрій Лисянський. – Ніжин, 2020. – 104 с.
5. Проведено ремонтні роботи в допоміжних приміщеннях будівлі (штукатурка та фарбування стін, ремонт підлоги, перевірка та ремонт електричної мережі, заміна дверей, встановлення грат)
6. Проведено ремонт вводу теплосистеми, встановлено лічильник тепла.
7. Проведено підведення води до будівлі.
8. Встановлено систему охорони (охоронна сигналізація), заключено договір з Державною службою охорони.
9. На території садиби Ю.Лисянського організовано проведення археологічних розкопок.
10. Встановлено зв’язки з установами для подальшої взаємодії та співпраці:
- Музеєм історії міста Сітка (Аляска, США)
- Музеєм Крузенштерна в м. Кілтсі (Естонія)
- Національним військово-історичним музеєм (м. Київ)
- Асоціацією ветеранів ВМС України
- нащадками родини Крузенштернів
11. Взято участь у 4-х наукових зібраннях, тематично пов’язаних з новим відділом.
12. Проведено перемовини з Майстернею музейних проектів Олександра Антонця щодо загальної концепції розвитку нового музею. Складено Методику створення музейної експозиції відділу НКМ ім. І. Спаського «Меморіальний будинок-музей Юрія Лисянського».
13. Проведено спрощену процедуру закупівлі послуг по створенню Дизайн концепції «Меморіальний будинок-музей Юрія Лисянського» – 80 тис. грн
14. Управлінням культури і туризму підготовлено лист-звернення до Міністерства культури та інформаційної політики Украни щодо відзначення у 2023 році 250-річчя від дня народження Ю.Ф.Лисянського на державному рівні та вкючення до Постанови Верховної ради України «Про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв у 2023 році». Звернення підтримано депутатами Ніжинської міської ради ( 05 серпня 2020 року). Міністерство культури та інформаційної політики України також підтримано дана ініціатива(жовтень,2020).
За інформацією управління культури і туризму
Ніжинської міської ради.
26.11.2020
вівторок, 1 грудня 2020 р.
У світ вийшла книга, присвячена мореплавцю з Ніжина
24 жовтня у Київському міському крейсерському яхт-клубі відбулась презентації книжки Антона Санченка «Круз та Лис.Напередодні», яка вийшла у видавництві «Комора» кілька тижнів тому. Книжка присвячена мореплавцю, капітану 1-го рангу Юрію Лисянському, українцю за самоідентифікацією і походженням родом із Ніжина.
Його вважають засновником наукової океанографії в Російській імперії. 1803 року він, разом із приятелем по кадетському корпусу, нащадком баронського німецького роду з Естляндії Адамом Іоганном фон Крузенштерном, вирушив у першу, як пишуть, «російську навколосвітню експедицію». Отак, ті самі Круз та Лис, українець і німець – перші «російські» навколосвітні мореплавці.
Локація проведення презентації – яхт-клуб на березі затоки: ліс щогл, хатки екіпажів яхт із їхніми власниками-яхтсменами (аж ніяк не схожими на олігархів) та собаками на ґанках – додавала атмосфері відчуття окремішності від решти міста. У час пандемії будь-які культурні дійства – на вагу золота, і публіка була більш ніж вдячна. Зібралися на терасі, тож карантинних вимог було дотримано.
Оскільки Антон Санченко майже 15 років проплавав як судновий радист, писав переважно мариністику і перекладав її ж, то книжка про видатного мореплавця для нього, очевидно – «сродна праця». Презентацію він почав із того, що ж його наштовхнуло на написання цієї книжки, і чому це не байопік у традиційному розумінні:
«Всі російські біографії Лисянського розповідають про Ніжин одним рядком: це «русская глубинка». «Что же привело парня из русской глубинки на Балтийское море?..». Мене це обурило – яка там «русская глубинка», це полкове місто, дуже розвинене, яке має університет, 19 соборів, величезний ринок. Навпаки – це дуже показове українське гетьманське місто.
Всі біографи нехтували походженням Лисянського, водночас шпиняючи за українізми в мові – він до кінця життя говорив українським суржиком. Ось із цього рядка я почав. Спочатку хотів зробити з нього розділ, а матеріалу виявилось стільки, що його вистачило на книжку, бо про це ніхто не писав».
Видання відкривається перерахуванням експертів, з якими автор радився при написанні книжки: ніжинський історик Геннадій Дудченко, письменниця і філософиня Оксана Забужко, офіцер ВМС ЗСУ Сергій Шумський, письменник Олексій Нікітін, професор Валерій Корнєєв.
Один із них, капітан третього рангу Шумський, який закінчив той самий Морський кадетський корпус у Санкт-Петербурзі у наш час, наголосив на важливості повернення українцям морського менталітету: «Зі спілкування з багатьма науковцями, практиками, літераторами переконався: українська нація сформувалася як нація, суспільна єдність завдяки тому, що в середні віки була необхідність підтримувати функціонування торгового річкового шляху «із варягів у греки». Саме ідея опанування шляху між єдиним контролем примусила Русь об’єднати всі розмаїті племена, які жили на берегах річок цього славнозвісного шляху в єдине ціле. Завдяки цьому утворилась українська нація.
Ми пережили 300 років колонізаторського тиску, коли нам казали, що «ви, українці, – селяни, ваша справа лише копатися в землі, а море – це «руські морські офіцери». Тепер, коли ми здобули нарешті незалежність, слід згадати, що всі ці «руські офіцери», які творили морську справу в Російській імперії, – це цілий кущ українців, які навчалися в Морському кадетському корпусі Санкт-Петербурга. Це і Григорій Полетика родом з Лубен, який створив програми підготовки Морського кадетського корпусу; і капітан-комендор Гамалія родом з-під Ніжина; і брати Лисянські та багато інших».
Антон Санченко озвучив ще одну теорію соборності України, яку, як зізнався, позичив у віцеадмірала Гайдука: «Південь і північ України завжди об’єднувало те, що стройовий ліс – та сама корабельна сосна – росте тільки на півночі: на Чернігівщині та на Київщині. На Десні й Прип’яті пиляли цей ліс, збирали його в плоти, сплавляли до Херсона і там будували кораблі».
Принагідно зауважив, що про Херсонську верф теж є розділ. Загалом, важко уявити кількість тем, які Санченко вплів у свій «вікі-роман» – так, наприклад, в уривку, який він зачитав, ідеться про розвиток морської торгівлі Старого світу з колоніями завдяки виробництву цукру, а також місць походження ряду звичних тепер для нас овочів, бобових і фруктів. Здавалося б, де Лисянський і де цукрова тростина… Втім, насиченість творів цікавою інформацією, пов’язаної неочевидними асоціативними рядами з основним текстом, характерна для творів Антона Санченка.
Попри те, що переважна більшість його книжок – про море, а це, як не крути, чоловічий світ, жіночі персонажі в них завжди присутні. Ця презентація наштовхнула на думку, що за кожним жіночим персонажем, можливо, стоїть реальна жінка. Не як прототип, а як натхненниця. Ідея вписати жінок до «Круза та Лиса», а також консультації щодо психології героїнь належать Оксані Забужко. Вона також консультувала автора щодо подій і контекстів України часів Гетьманщини. Під час обговорення майбутньої книжки вийшли на сюжет, якого бракує в українському культурному просторі. Його втілює один із персонажів роману «Круз та Лис. Напередодні» – граф Олександр Безбородько, державний діяч Російської імперії з українського козацького роду Безбородьків, родом із Глухова, випускник Києво-Могилянської академії:
«Усвідомлення того, що попри відсутність держави (але був протекторат, як та сама Гетьманщина!), – завдання історика, цитуючи Драгоманова, показати, як «фатальні національно-крайові задачі українські сповнялись і під чужими урядами». Тому постать Безбородька мене цікавить неймовірно. Це один із найцікавіших державних умів українських. Саме він реалізував, остаточно закрив тему, не доведену до кінця Хмельницьким. Важлива ось ця війна на два фронти, в чому був наш інтерес і чому козаки ішли на союзи з Московією. Не тільки з православного єдиновірського сантименту. Був дуже конкретний геополітичний інтерес для свого часу: Україні потрібен був безпечний вихід до моря, колонізація степу, прибрати звідти Туреччину і прибрати поляків з українських етнічних територій. Польща із заходу, Туреччина з півдня – два фронти, на яких у XIV столітті розгорівся нервовий вузол європейської історії. Саме Безбородько, через Петербург, успішно обстоював український інтерес».
Традиційно, після презентації купували й підписували в автора книжки. Оскільки Санченко, який в одній зі своїх іпостасей видавець, а ще в іншій – засновник сайту «Фіоль», він невтомно відправляє (і звітує на своїй сторінці у фейсбуку) книжки, які читачі замовляють через сайт.
