Парадоксально: офіційна російська пропаганда називає Юрія Лисянського "гордостью російского флота", "первим малоросом (саме так, не українцем, а малоросом!), обошедшим вокруг света" та відмовляє Україні в праві називатися батьківщиною видатного мореплавця. "Русскомірські" ватні інтернет-ресурси саркастично пишуть про "невдалі спроби української пропаганди" привласнити тут, "на Україні" (!!!), "російську славу". Здавалося б, у такому випадку, "на Росії" з вшануванням пам"яті активного учасника навколосвітньої подорожі 1803-1806 років та капітана шлюпу "Нева" мусило б бути усе гаразд? А давайте подивимось! Виявляється, "гордость россійского флота" Юрій Лисянський у Петербурзі, де він жив та помер, не має жодної меморіальної дошки, жодного меморіального музею, жодного пам"ятника, окрім надгробного, проєкт якого мореплавець сам намалював перед смертю! І це при тому, що в Петербурзі збереглися будинки, де мешкав навколосвітній мореплавець, до речі, збудовані ним самим на власні кошти... Музейні експозиції у "Кунсткамері" та Центральному Військово-морському музеї хоча й містять окремі експонати Юрія Федоровича, але із загального музейного фонду вони тематично не виділені. А у 1800 році дружина мореплавця Шарлотта Карлівна, уроджена баронесса де Брюнольд, придбала у Надії Йосипівни Ганнібал-Пушкіної (матері письменника О.С.Пушкіна) старовинний маєток Ганнібалів - село Кобріно (старовинне фінське село Koprina) під Гатчиною. Там вона розбудувала розкішний пейзажний парк, збудувала кірху... Родина Лисянських щороку влітку мешкала у садибі, у досить великому дерев"яному бароковому будинку з "бельведером" - ажурною вежею з годинником. Тут Юрій Лисянський займався господарством, виховував дітей, писав свої мемуари, упорядковував карти географічних відкриттів та етнографічні колекції, що були привезені з навколосвітньої подорожі. Є згадки про те, що наш земляк-мореплавець у вільний від клопотів час полюбляв займатся живописом, замальовуючи місцеві пейзажі... Після смерті мореплавця його садиба була придбана Надією Карташевською - рідною сестрою слов"янофілів братів Аксакових. Тут у неї в гостях свого часу бували Микола Гоголь та Тарас Шевченко... На початку ХХ ст. садибу орендувало подружжя - З.Гіппіус та Д.Мережковський... За радянської доби садибі Ганнібалів-Лисянських знайшли гідне для країни переможного соціалізму застосування в якості... туберкульозного діспансеру (!), доки у 1988-му році будинок не пошкодила перша пожежа. Відтоді унікальна історико-культурна пам"ятка стояла пусткою і повільно розтягалася на будматеріали... Місцева громада та петербурзька інтелігенція свого часу висувала ідею музеєфікації садиби та вела боротьбу за збереження будинку із грошовитими забудовниками, що облюбовали цю мальовничу місцину... Так тривало до 23 серпня 2018 року, коли насвітанку рештки будинку Ганнібалів-Лисянських згоріли остаточно... Слідство зупинилося на єдиній версії - зумисний підпал. За дивним збігом обставин (або не збігом???) це трапилося якраз напередодні дня Незалежності України, у той час, коли ми в Ніжині розпочали працю з повернення імені нашого видатного земляка на Батьківщину... На фото - наочна картина руйнування історичної пам"ятки - садиби Ганнібалів-Лисянських у с. Кобріно, ілюстрація того, як "на Росії" дбають про історичну спадщину... Не своє - не жалко?...
Садиба Ганнібалів-Лисянських у с. Кобріно, фото початку ХХ ст.
Садиба Ганнібалів-Лисянських після пожежі 1988 року
Будинок стояв пусткою та поступово розтягався на будівельні матеріали...
На світанку 23 серпня 2018 року спалахнула пожежа. Слідство встановило - це був підпал...
Все, що лишилося від історичної пам'ятки. Фото з ресурсу "Яндекс-карти"
